Хлопці відновили дихання й говорили тихо, не обмінюючись жартами, не клеячи дурня, просто тихо розмовляючи про вогні та краєвид, що простягався перед ними. Тоді рульовий крикнув: «Усім готуйсь!» Джо повернувся обличчям до корми човна, посунув сидіння вперед, опустив білу лопать весла в нафтово-чорну воду, напружив м’язи та чекав команди, щоб рухати човен уперед, у мерехтливу темряву.
На другий день грудня 1933 року в Сіетлі почався такий дощ, якого ніколи не бувало ні раніше, ні будь-коли потім. Протягом наступних тридцяти днів лише одного дня небо не було оповите свинцевими хмарами, та були тільки чотири дні, коли не йшов дощ. До кінця місяця 362 міліметри дощу випали на території університету Вашингтона, а в центрі міста — 389 міліметрів, абсолютний рекорд досі за увесь час для будь-якого місяця року. У деякі дні дощ накрапав, а деколи, лив як із відра. У будь-якому разі, він просто не переставав іти.
Річки по всьому заходу Вашингтона — Чехаліс, Сноквалмі, Даваміш, Скайкоміш, Стіллагуаміш, Скокоміш, Снохоміш — вийшли з берегів, змітаючи ферми, вимиваючи мільйони тонн верхнього шару ґрунту в Пьюджет-Саунд, затоплюючи ділові райони берегових населених пунктів від канадського кордону по всьому шляху на південь до Колумбії. На північ від Сіетла розбухла річка Скагіт просочилась крізь земляні дамби біля її гирла й розлила приливну солону воду на 8 тисяч гектарів одних із найбагатших сільськогосподарських угідь у країні.
На багатьох найкрасивіших схилах — таких місцях у Сіетлі, як Алкі, Мадрона і Магнолія — будинки сповзали через ерозію та падали в озера Вашингтон або П’юджет-Саунд. Дороги тріскались і повзли слідом за будинками схилом донизу. У центрі міста дощова вода переповнювала колектори, пузирилася через каналізаційні люки та затоплювала вулиці і підприємства в низинному районі Інтернешнл. У жалюгідних нетрях, поширених уздовж берега затоки Еліот, безжальний дощ розчиняв газети, якими були позатикані щілини в хитких стінах, прокладав шлях через побиті погодою тканини старих наметів і крапав через іржаві дахи з гофрованої сталі, просочуючи старі матраци, що лежали на брудних підлогах, та пробираючи холодом кістки тих, хто намагався на них спати.
У розпал цього натиску, щойно випускні іспити за осінній квартал закінчилися, Джойс узяла вихідні на своїй роботі й поїхала із Джо додому, щоб побути в Секвімі на різдвяні свята. Джо відвідав МакДональдів та перевірив будинок на Сілберхорн, але зупинився в будинку батьків Джойс, де спав на ліжку в мансарді. Коли він оселився, мати Джойс дістала вирізку з місцевої газети й показала йому заголовок: «Джо Ранц потрапляє в першу команду». Він стає, сказала вона йому, зовсім притчею во язицех.
Частина II
1934
Стійкість
Розділ 6
Стати найвизначнішим будівельником гоночних човнів у світі завжди було моєю метою, і без удаваної скромності, вважаю, я досяг її. Якби я продавав акції [«Боїнга»], боюсь, я би втратив стимул і став би багатою людиною, але другосортним ремісником. Я радше залишуся першокласним ремісником.
У січні Джо і Джойс повернулися до Сіетла, де продовжувало дощити мало не щодня. Коли 8 січня знову розпочалися тренування команди, Джо і 17 інших хлопців із першого і другого човнів першокурсників дізналися, що тепер їм дозволяли залишити баркаси та вперше ступити у справжні гоночні човни, гладкі й красиві кедрові судна, побудовані Джорджем Пококом у майстерні на горищі човнової станції університету Вашингтона.
Вони також довідалися, що те, що здавалося жорстоким графіком тренувань восени, було лише квіточками порівняно з планами, які Ел Ульбріксон та Том Боллес мали на них тепер. У найближчі кілька місяців, сказали їм, вони змагатимуться переважно в перегонах один проти одного та проти їхніх молодших і старших університетських колег. Після цього вони зможуть узяти участь у перегонах проти університету Британської Колумбії або кількох інших команд із північного заходу. Але реальний гоночний сезон був короткий, а ставки — високі. У середині квітня лише одна команда першокурсників, та, яка стане першим човном новачків, зустрінеться зі своїм основним суперником, університетом Каліфорнії в Берклі, саме тут, на озері Вашингтон, у щорічній регаті Тихоокеанського узбережжя. Якщо переможуть у цих перегонах, і лише в разі перемоги, вони можуть претендувати на перевагу на Заході. Це, швидше за все, дасть їм шанс змагатися в національному чемпіонаті першокурсників проти Військово-морського флоту і елітних східних університетів у Поукіпзі у червні. Ось і все. Цілий сезон — 9 місяців підготовки — зводився до двох основних перегонів.