До 1927 року програма Каліфорнії відновилась до такої міри, що Берклі міг резонно боротися з Вашингтоном за перевагу на Західному узбережжі. Почали зростати протиріччя між двома програмами. Від самого початку дехто на човновій станції Вашингтона вважав, що, погодившись поїхати в Берклі, Ебрайт зрадив заклад, який виховав його. Інші думали, справедливо чи помилково, що Ебрайту було прикро не отримати роботу у Вашингтоні, і він налаштувався на зведення особистих рахунків. Поки Каліфорнія продовжувала поліпшувати свої досягнення, на поверхню виринули й інші питання, виникли нові образи, і відносини між двома програмами погіршилися. Незабаром суперництво між ними стало, як пізніше прямо висловився Ебрайт, «порочним і кривавим».
Неймовірно, але давня ворожнеча скупчилася серед найшляхетніших осіб на кожній човновій станції. Кай Ебрайт знав із власного досвіду в університетські роки, що присутність Джорджа Покока багато важила для програми команди Вашингтона. І розробляючи свою власну програму, він почав роздумувати над цим.
Почасти його образа живилася підозрами щодо обладнання. Як майже кожен другий тренер команди в країні, Ебрайт до кінця 1920-х купував чи не все своє обладнання в Покока, який вів бізнес, незалежний від майстерні на човновій станції Вашингтона. Кедрові гоночні човни і ялинові весла Покока, як уже зрозуміли по всій Америці, були неперевершеними за майстерністю виконання, міцністю і, найголовніше, швидкістю на воді. Вони були збудовані за останнім словом техніки, такі елегантні й обтічні, що люди полюбляли говорити, ніби ті, схоже, перебувають у русі, навіть коли стоять у стійках. До середини 1930-х років восьмивесельний човен Покока мав таку ж ринкову ціну, як і цілковито новий «ЛаСалль», випущений підрозділом «Кадиллак» компанії «Дженерал Моторз». Але Ебрайт, реагуючи на чутки від свого батька, запідозрив, що Покок надсилав йому другосортне або дефектне обладнання, щоб стриножити основного суперника Вашингтона. Він сердито писав Пококу про це: «Він чув, що ви сказали, ніби човен, котрий, як ви сподівалися, використовуватиметься у Вашингтоні, значно кращий ніж той, який ви зробили для Каліфорнії цього року». Протягом наступних кількох місяців низка все більш неприємних і викривальних листів із Берклі прибула до поштової скриньки Покока. Щоразу англієць відповідав ввічливо і дипломатично, заявляючи, що обладнання, яке він послав до Каліфорнії, було ідентичним тому, котре постачав Вашингтону чи будь-кому іншому з його клієнтів. «Даю слово, що Вашингтон із радістю поміняється з вами човнами, — писав він. — Викорінюйте будь-яку думку серед ваших людей, що вони отримують човни від ворога. Це геть не так. Моя робота — абсолютно на першому місці, а вже потім іде розширення веслувального спорту». Але Ел не полишав своїх підозр і продовжував атакувати Покока: «Це найприродніша річ у світі для наших людей — почуватися так, як вони почуваються, наче отримують обладнання від ворога. Це підриває їхній моральний дух і ускладнює для нас завдання конкурувати на рівних умовах».
Силуючись упоратися з Ебрайтом, Покок опинився в скрутному становищі. У 1931 році наслідки Великої депресії викликали припинення програм із веслування по всій країні або різке скорочення витрат на закупівлю обладнання. Навіть виробляючи такі затребувані човни, Покок сам потрапив у ситуацію, коли мав боротися за те, щоб залишитись у бізнесі, вимушений писати жалібні листи до тренерів по всій країні, благаючи про замовлення. Ебрайт, здавалося, прагнув скористатися можливістю, щоб помститися за образи, які ставив у провину Пококові. У своєму листуванні із суднобудівником він погрожував, що закуповуватиме обладнання в постачальника з Англії, зажадав цінових поступок і наполягав на внесенні змін у конструкцію, якщо він купуватиме. Знову і знову Покок пояснював, що потребує замовлень, але не може знизити ціну: «Жодна людина, котра замовила човен цього року, не просила про таке. Вони знають, що човни того варті». Але Ебрайт лише посилював свою позицію: «Ви не зможете тримати ваші старі ціни дуже довго, їх просто неможливо буде оплатити... Гуски, що несла золоті яйця, більше немає».