Пронизливі звуки горнів і голосні вітання прогриміли на всіх берегах озера Вашингтон. Першокурсники Вашингтона підгребли до човна Каліфорнії і зібрали традиційні трофеї переможного екіпажа — майки, зняті з переможених суперників. Вони потисли руки пригніченим роздягнутим каліфорнійцям, а потім, тріумфуючи, відгребли від доріжки, щоб прибрати човен. Том Боллес радісно завантажив їх на «Алумнус» і підвіз до студентського порому.
Джо, стискаючи майку Каліфорнії, збіг сходинками на верхню палубу, сяючи та видивляючись Джойс. Дівчину, зростом 1.65 метра, було важко знайти в натовпі, що ринув уперед, щоб привітати хлопців. Проте Джойс побачила його і пробивала собі дорогу через масу затиснутих тіл, пірнаючи в невеликі просвіти, десь працюючи ліктями, а десь м’яко штовхаючись стегнами, поки, нарешті, не постала перед Джо, котрий швидко схилився, вхопив її в нестримні спітнілі обійми й підняв догори.
Натовп студентів провів екіпаж до камбуза порому і всадовив їх за стіл, завалений горою морозива, закупленого Студентським об’єднанням університету Вашингтона. Його було так багато, скільки вони лишень можуть з’їсти. Джо напихався морозивом, як робив завжди, коли випадала нагода на дармову їжу. Нарешті, наївшись удосталь, він узяв Джойс за руку і витягнув її назад на палубу, де оркестр знову гучно грав закличні танцювальні мелодії. Бронзовий від сонця, босоніж, у майці і шортах, Джо вхопив Джойс, невисоку і тонку в білій літній сукні з оборками, і закрутив її під своєю довгою витягнутою рукою. А потім вони танцювали, вихиляючись по палубі, усміхаючись, регочучи, кружляючи до запаморочення голови під блакитним небом Сіетла.
Того ж дня у шикарному районі Берліна біля Міністерства народної освіти і пропаганди Йозеф і Магда Геббельс вітали появу на світ новонародженої дочки — маленької дівчинки з каштановим волоссям, яку назвали Хільдегард. Вони кликали її Хільде, але невдовзі батько почав називати її своєю «мишкою». Вона була другою з 6 дітей Геббельса, котрих усіх Магда Геббельс накаже отруїти ціанідом 11 років по тому.
Тієї весни життя йшло гладко для рейхсміністра Геббельса. Старий Олімпійський стадіон був знесений, і Вернер Марч розробив плани для велетенського комплексу, який постане на його місці для проведення ігор 1936 року — плани, що відповідали розмаху амбіцій Гітлера та цілям пропаганди Геббельса. «Рейхсспортфельд» простягнеться на більш ніж 132 гектари.
У січні і лютому, напередодні ігор, Геббельс сформував оргкомітети в Міністерстві пропаганди. Були створені комітети з питань преси, радіо, кіно, транспорту, масового мистецтва і бюджету, кожен наділений окремими обов’язками для отримання щонайбільших пропагандистських результатів від ігор. Не можна було прогавити будь-яку можливість, і ніщо не приймалось як належне. Усе, починаючи від того, як будуть обходитися з іноземними ЗМІ, і закінчуючи тим, як прикрасять місто, підлягало суворому плануванню. Якось на засіданні комітету один із міністрів Геббельса запропонував цілком нову ідею — потужний елемент відображення, призначений для підкреслення того, що Третій Рейх бачив як свої родові корені в Стародавній Греції — передачу факела, який нестиме вогонь на всьому шляху від Олімпії в Греції до Берліна.
Тим часом робота Геббельса над усуненням будь-якого єврейського чи іншого «небажаного» впливу з культурного життя Німеччини невблаганно продовжувалась. Із часу великих багать 10 травня 1933 року, коли студенти університету в Берліні, підбурювані самим Геббельсом, спалили майже 20 тисяч книг, зокрема Альберта Ейнштейна, Ремарка, Томаса Манна, Джека Лондона, Герберта Уеллса і Хелен Келлер, він був невблаганний у своєму прагненні «очистити» німецьке мистецтво, музику, театр, літературу, радіо, освіту, спорт і кіно. Єврейські актори, письменники, виконавці, учителі, державні службовці, юристи, лікарі, — усі були змушені покинути свої професії та були позбавлені засобів до існування чи то шляхом прийняття нових законів, чи застосуванням терору руками коричневосорочечних воєнізованих штурмових загонів нацистів, Штурмабтейлунг або СА.