Хлопці, збентежені, витягнули човен, прийняли душ з їдкої річкової води і подолали довгий шлях пішки по залізничних коліях, що проходили уздовж західної берегової лінії, перш ніж зійти по стрімкому обриву Хайленд до пансіонату Флоренс Палмер, де мали мешкати. Будинок місіс Палмер був маленький, а вартість проживання — низька. Скромні продукти її кухні не могли задовольнити апетити двох десятків високих міцних хлопців, кількох тренерів і рульових. Хлопці з’їли все, що потрапило в поле їхнього зору, а потім стомлено піднялися до спалень на верхньому поверсі, де тулилися по 6 осіб у кімнаті. Вони намагалися заснути у вологій, задушливій спеці на тапчанах, які були більше схожі на диби для тортур, аніж на ліжка.
Регата Міжуніверситетської асоціації веслування в Поукіпзі була легендарною інституцією, із корінням глибоко в історії американського академічного веслування. Перше велике веслувальне видовище в Америці було змаганням у два запливи в гавані Нью-Йорку в 1824 році, коли екіпаж із чотирьох нью-йоркських човнярів у 7-метровому човні «Американська зірка», збудованому в Уайтхоллі, кинув виклик чотирьом морякам із прибулого британського військового корабля, які керували подібним човном «Вірна смерть». Війна 1812 року і спалення Білого дому були ще досить свіжі в пам’яті, а почуття ще кипіли, особливо з американського боку. Американці виграли перегони і здоровенний гаманець із тисячею доларів, веслуючи від Беттері до Хобокена і назад перед очима захопленої юрби чисельністю десь від 50 до 100 тисяч глядачів — на той час, найбільшим у історії зібранням американців для перегляду спортивної події.
У 1830 роках приватні веслувальні клуби почали з’являтися в різних американських містах, і до 1840-х кілька східних коледжів зібрали свої команди. Перші перегони університетських екіпажів у Америці, що були, фактично, першою американською міжуніверситетською подією у спорті взагалі, відбулися між Гарвардом і Єлем у 1852 році на озері Уінніпесокі у Нью-Гемпширі. Із кількома перервами через великі війни, які забирали юнаків із кожного університету для інших, більш небезпечних занять, регата Гарвард-Єль проводилась щорічно з 1859 року. Більшу частину цього часу регата була однією з головних спортивних подій країни. У 1869 році Гарвард зустрівся з найелітнішим закладом Великобританії, Оксфордом, у змаганнях на Темзі. Веслуючи перед величезним натовпом, Оксфорд переміг Гарвард, але подія набула такого широкого розголосу в Сполучених Штатах, що викликала вибух інтересу до веслування. Вона також надала цьому спорту ауру елітарності, що тримається і донині.
Інші східні університети скоро запустили свої програми з веслування, і багато з них почали конкурувати один з одним у регатах один-на-один. Але Гарвард і Єль не виступали в жодних міжуніверситетських чемпіонатах поза своєю щорічною регатою. Тому не існувало подоби будь-якого змагання в рамках національного чемпіонату до 1895 року. Потім, заохочувані Нью-Йоркською центральною залізницею, Корнелл, Колумбія і Пенсильванія домовилися про створення Міжуніверситетської асоціації веслування і щорічно змагалися на 6.4-кілометровій дистанції на річці Гудзон у Поукіпзі, де аматори та професійні веслярі влаштовували перегони ще з 1860 років. Майже відразу ж після того першого змагання, яке виграв Корнелл 21 червня 1895 року, інші університети почали запрошувати до Поукіпзі, і регата стала розглядатися як найпрестижніші перегони в країні, затьмаривши навіть щорічні перегони Гарвард-Єль, і являти собою еквівалент національного чемпіонату.