Выбрать главу

ДУШАН бачить батька в дверях номер два.

МАТИ: Ні, ні, ти маєш це знати. Я дізналася, що він розлучиться зі мною. Його духівник мене попередив. Тому я це зробила. Подала позов на власних батьків. На суді я вказала на них і сказала: «Це не мій батько. Це не моя матір». Вони обоє це підтвердили. Ми підкупили судового експерта. Він констатував: «у цієї особи» немає єврейських расових ознак. Знайшлися двоє людей, які мене визнали своєю позашлюбною донькою. Мовляв, наші мене від них забрали на виховання. Гарна історія, правда? Вони самі її вигадали, і самі засвідчили. Я досі їх бачу — зірка на пальті, у кишені повістка на транспорт — а вони слухають вердикт про те, що я не єврейка. Ти й досі хочеш бачити цей документ? Коли я показала його Едові, він сказав: «Ти не мала цього робити, Гедо. Це гріх». Так, я мала би його вигнати після війни. Це була не сім’я, а пекло.

БАТЬКО зникає за дверима номер два й зачиняє за собою.

МАТИ (повертається до дверей номер два, відчиняє їх): Едо. (Зачиняє двері номер два.) Ти чув мене?

ДУШАН хитає головою.

МАТИ: Нехай. Отак усе й було. Принаймні не шукатимеш інформацію в анонімів.

Із будинку чути постріл.

МАТИ: Ісусе Христе.

ДУШАН: Тату. (Біжить до дверей номер два.)

МАТИ: Ні, ні. Ти не допустиш цього, Пане Боже, будь при нас.

БАТЬКО (заходить через двері номер два, має приголом­шений вигляд): Не кричи, Гедо. Я все одно нічого не чую.

МАТИ: Заради Бога, Едо, що на тебе найшло?

БАТЬКО: Адже я старий стрілок.

МАТИ: Дякую тобі, Пане. Я не хотіла, Едо. Я справді цього не бажала.

БАТЬКО: А я — так. Парабелум калібр сім шістдесят п’ять. Німецький. Як новий.

ДУШАН (заходить через двері номер два): Прострелив собі комірець.

МАТИ: На щастя, погано цілився.

БАТЬКО: Цілився я добре. В останній момент ухилився. Не зміг.

МАТИ: Едо.

ДУШАН: Тату. Чуєш?

МАТИ: Він чує. Скажи йому це.

ДУШАН: Я був ідіотом. Прошу тебе, пробач.

БАТЬКО: Мир-миром. (Подає йому руку.)

МАТИ: Слава Богу.

БАТЬКО: Урешті ми один одному нічого злого не заподіяли, правда, Іванку? (Батько виходить через двері номер два.) А де Таня й Петя? Наступного разу привези їх.

МАТИ: Прошу тебе, Едо, не починай. Можна з глузду з’їхати. Розумієш його? Це божевільний комедіант.

ДУШАН: Тебе я також прошу: якщо можеш, пробач.

МАТИ: Уже годі про це. Їдь за Вітькою. Ставай на коліна й проси вибачення. І головне виправляйся. Інакше її втратиш.

ДУШАН: Бережи себе. Ага, ключі від хати. (Витягає з кишені.) Тато хотів, щоб я їх повернув.

МАТИ: Це вже не актуально. Адже ви приїдете знову. Що, як ми не почуємо дзвінок?

ДУШАН (ховає ключі до кишені): До побачення, тату. (Повільно виходить через двері номер чотири.)

МАТИ: Він мусить це пережити. Наступного разу поспілкуєтесь. А потім ми підемо. На Медлан. Нагору, до каплички. Так, як ми це робили, коли ви були малими. Усе владнається й буде добре. (Іде до дверей номер два.) Едо, ти нарешті снідатимеш?

СУСІД, іще доки мати увійде в двері номер два, виходить на авансцену, бере з порталу косу і з нею на плечі прямує через глядацьку залу. Насвистує мелодію, так само фальшиво, як на початку. Одночасно опускається завіса.

Кінець.