ВІТЬКА: Він просто любить ощасливлювати людей. Але більше цього не робитиме. Правда, Душане? І поговори з татом. Без жодного паштету. Гарно. (Виходить за Шаркою через двері номер два і зачиняє їх за собою.)
ДУШАН: Тату.
БАТЬКО мовчить.
МАТИ: Прошу тебе, Едо, поговори з ним.
БАТЬКО мовчить.
ДУШАН: Малий тату.
БАТЬКО мовчить.
МАТИ: Так він називав тебе, коли заледве сягав твоїх колін. Ти не відповіси йому?
БАТЬКО мовчить.
ДУШАН: Ох ти мій бідний, малесенький татко.
МАТИ: Він просто жахливий. Зі мною міг, наприклад, не розмовляти по півроку. Едо, ти сам запропонував його запросити. Для чого? Аби показати, що й досі гніваєшся? І гніватимешся весь наступний рік?
ДУШАН: Два роки.
МАТИ: Я тебе не розумію. Він так гарно до тебе звернувся.
БАТЬКО: Це з Дідро. Парафраза. Так говорив Якуб до пана. Поблажливо. Зверхньо. Що в цьому гарного?
МАТИ: Боже, який бовдур! Скільки ночей я через нього ридала. Сподівалася, принаймні дочекаюся слів: «Не плач». Гадаєш, діждалася? Ніколи. Він карав мене за те, що я «мичала». Уяви, не казав «плакала», чи «ридала», а говорив «мичала». Матінка одного разу мені сказала: «Цей твій чоловік, Гедо, він, мабуть, навіть не людина. Як ти його можеш любити?».
ІВАН (вигукує за сценою): Іменем закону, відчиніть. (Заходить через двері номер чотири, зачиняючи їх за собою.) Поліція.
МАТИ: Іванку, заходь. А де Танічка? І Петя?
ІВАН: Надворі. Процес годування. Ти же знаєш, це ритуал. А як Шарка? Ліпше їй?
МАТИ: Тримається.
ІВАН: Що це? (Розглядає криваві плями на землі.)
ДУШАН: Йосифе, пожартуй.
ІВАН: Ви що, когось убили.
ДУШАН: Браво. Я знав, що він щось подібне зморозить.
МАТИ: Ти не привітаєшся з братом?
ДУШАН: Якби я був знав, то був би залишився вдома.
МАТИ: Що якби знав? Що він прийде? Він так само належить до родини, як і ти.
ДУШАН: Звісно. Але я просто повторив собі минулий час в умовних реченнях: Hatte ich es gewusst, ware ich zu Hause geblieben[4].
ІВАН: Скажи йому нехай котиться під три чорти.
МАТИ: Що з вами трапилося? Двадцять років були мов одно ціле. А коли разом дурили батьків — просто моноліт. То й поводьтеся як брати.
ДУШАН: Це буде важко.
МАТИ: Не вигадуй. І не називай його Йосифом.
ДУШАН: А хіба він не так мав називатися? Не на честь Сталіна?
МАТИ: Своєю дотепністю хизуйся перед Вітькою. Проте з нею ти собі цього не дозволиш.
ІВАН: Облиш його, матінко. Він бовдур.
ДУШАН: Проте не такий, щоб зі сексотом брататися.
ІВАН: Матінко, дозволь врізати йому по пиці.
МАТИ: Тільки осмілься. Душане, такого я не дозволю. Іван не був сексотом.
ДУШАН: Визнаю. Сексот, порівняльно з ним, просто моральний авторитет.
БАТЬКО: Чи ти бува, Іванку, не маєш ключа? На двадцять два.
ІВАН: Навіщо?
БАТЬКО: Не маєш, га?
ІВАН: Привезу наступного разу. Гаразд?
БАТЬКО: Я знаю. Великий. Або гайковий. Навіть такого не маєш?
ІВАН: Він тобі потрібен негайно?
МАТИ: Нічого не обіцяй, Іване. Далі так тривати не може.
ІВАН: Продовжує гратися в сантехніка?
МАТИ: Лише поглянь. Іще навіть не починав, а вже ледь кров’ю не стік. Едо, ми вже тут ненадовго. Чом би принаймні останні роки не пожити як люди?
БАТЬКО: Твоя матір, Іване, була непоганим правником. Але в усьому решта — нічого не тямить.
МАТИ: Просто вона хоче мати кухню, ванну кімнату і пральню, щоби там можна було готувати їсти, вмиватись і прати білизну. Але ця її абсурдна мрія не здійснилась і вже не здійсниться. Про наш садочок навіть мовчу. Трава метр заввишки.
БАТЬКО: Ти вмієш відремонтувати газонокосарку? Ні. А я вмію. Тому мусиш почекати, поки в мене до неї руки дійдуть. Язиком трави не скосиш.
ІВАН: Стара пісенька.
ДУШАН: Я зайду до Кршенаршів. Чи як?
БАТЬКО: Якщо пустиш цього з косою сюди, або хоча б із ним заговориш, я зроблю остаточні висновки.
МАТИ: Бачите? Ви чули? От на кого ви мене залишили. Так і живу.
ІВАН: Не драматизуй. Сантехніків не бракує. Не підходить Кршенарш, то сядь на телефон, тільки й клопоту.
БАТЬКО: Повідомляю: я не стерплю вдома чужих людей.
ІВАН: Бо вони халтурники?
БАТЬКО: Вони дають наводку злодіям. Не мине й тижня, як нас обкрадуть.
ІВАН: Не гнівайся, татку, але це повна нісенітниця.
ДУШАН: Нісенітниця вже те, що Кршенарш не підходить. Одно твоє слово, матінко, і я його приведу.
БАТЬКО (сідає за столик, хапається за серце): Що каже?
МАТИ: Знаєте що? Облиште свої поради. Едо, тобі зле?