— У великому місті, сину, саме так і слід чинити. Але для такого містечка, як наше, це врешті-решт стане погибеллю.
Ні про що більше не запитуючи, син подався по сіль. А гості, що зібралися на вечерю і чули ці слова, й собі давай питати, чому це не можна купувати сіль дешевше? І Ахав відповів їм:
— Той, хто продає сіль дешевше, ніж вона насправді коштує, чинить так швидше за все тому, що має велику потребу в грошах. Той, хто скористається цим, виявить неповагу до пролитого поту й тяжкої праці, бо без них нічим не розживешся.
— Але ж цього недостатньо, щоб знищити наш Віскос!
— На початку часів, за створення світу, несправедливість теж була мізерно мала. Але кожен з тих, хто приходив слідом, докладав до неї пучку або жменьку, думаючи, що нічого від цього не зміниться. Погляньте, де врешті ми з вами опинилися.
— Та взяти, приміром, хоча б цього чужоземця, — сказала Шанталь, сподіваючись почути від Берти, що вона теж говорила з ним. Але оскільки стара нічого на це не відповідала, рішуче продовжувала, — не доберу, чого це Ахав так прагнув урятувати Віскос? Колись це був притулок для покидьків, а нині — осередок боягузтва.
Тепер ясно, — стара щось знає. Залишалося тільки з’ясувати звідки, — чи не від самого чужоземця, може, це він їй усе розповів?
— Я не певна, що це боягузтво в прямому розумінні слова. Гадаю, це боязнь перемін. Люди хочуть, щоб Віскос залишався таким, як завше, — куточком, де можна обробляти землю й розводити худобу, радо приймати мисливців і туристів, де кожен точно знає, що станеться завтра, і де єдине, чого не можна завбачити, — це витівки й сюрпризи природи. Імовірно, у такий спосіб люди шукають миру в душі, і я згодна з тобою в одному: всі вважають, що управляють геть усим, хоча насправді ніхто нічим не управляє.
— Ваша правда — ніхто нічим, — погодилася Шанталь.
— Ніхто не зможе додати ані титли, ані крапки до того, що вже начертано, — проказала стара, переінакшивши євангельський вірш. — Але нам подобається жити з цією ілюзією, бо вона додає нам упевненості.
Врешті-решт, вибір, який я повинна зробити, нічим не відрізняється від будь-якого іншого. Разом з тим нерозумно вважати, ніби управляєш ціленьким світом, і вірити, без усяких на те підстав, що перебуваєш у безпеці. Це закінчується загальною непідготовленістю до життя, — тієї миті, коли найменше цього чекаєш, землетрус створює гори, блискавка вбиває дерево, котре готувалося навесні зацвісти, а безглузда випадковість на полюванні обриває життя гідної людини.
І старенька вже всоте заходилася переказувати, за яких обставин загинув її чоловік. Він вважався одним з найкращих єгерів-проводирів у цих краях і вбачав у полюванні не варварський вид спорту, а спосіб зберегти місцеву традицію. Його зусиллями й стараннями Віскос спромігся збільшити поголів’я деяких порід, мерія розробила закони про захист зникаючих видів тварин і стала видавати ліцензії на відстріл, що поповняли міську казну.
Бертин чоловік намагався все влаштувати так, щоб полювання, яке хтось вважав дикістю, а хтось — традиційною розвагою, дечого навчало людей. Коли приїздив пополювати якийсь заможний, але недосвідчений чоловік, він відводив його на перший-ліпший пустир і ставив бляшанку з-під пива на камінь.
Потім відходив метрів на п’ятдесят і першим же пострілом влучав у бляшанку.
— Я найліпший стрілець у тутешніх краях, — казав він. — І тебе так навчу стріляти.
Ставив банку на старе місце, повертався на вогневий рубіж, витягав з кишені хустку й прохав зав’язати йому очі. Потім прицілювався наосліп й знову стріляв.
— Влучив? — запитував він, знімаючи пов’язку.
— Промахнувся, — озивався новоприбулий мисливець, тішачись, що можна принизити гордовитого єгеря. — Куля пройшла далеченько від цілі. Щось не віриться, що твої уроки мені придадуться.
— Щойно ти одержав найважливіший урок у своєму житті, — відказував на це Бертин чоловік. — Щораз, коли захочеш досягти чого-небудь, дивися в обидва, зосередься й постарайся точно зрозуміти, що тобі треба. Не можна пориватися до мети з заплющеними очима.
І одного разу, коли єгер після першого пострілу ставив бляшанку на місце, приїжджий мисливець подумав, що тепер і його черга показати свою майстерність. Він натиснув на курок, не чекаючи, поки Бертин чоловік повернеться, і схибив, влучивши тому в шию. Той мисливець так і не встиг засвоїти неоціненний урок про те, як це важливо — володіти вмінням зосереджуватися й усвідомлювати свої дії.
— Мені вже час іти, — сказала Шанталь. — Мушу дещо встигнути перед роботою.
Побажавши дівчині удачі, Берта проводжала її очима доти, доки та не зникла в провулку за церквою. Сидячи впродовж багатьох років на призьбі свого будинку й дивлячись на гори та хмари, ведучи уявні бесіди з покійним чоловіком, вона навчилася «бачити» людей. Її мова була небагатою, вона не завжди вміла підібрати потрібне слово, щоб описати розмаїття почуттів, що їх викликали в неї люди, проте траплялося саме так, що вона могла проникати в їхні душі й читати їх, як розгорнену книгу.