Шибениця простояла десять років. Дереву — хоч би що, тільки мотузку з петлею час від часу міняли на нові. І жодного разу її так і не використали за призначенням. Ахав жодним словом так і не згадав про неї. З її допомогою він зумів перетворити безстрашність на боягузтво, довірливість на підозріливість, розповіді про відчайдухів — на схвальне перешіптування. І через десять років потому, коли закон остаточно восторжествував у Віскосі, Ахав наказав розібрати шибеницю й на тому місці спорудити хрест.
Шанталь замовкла. Серед повної тиші пролунали самотні оплески, — то аплодував чужоземець.
— Прегарна історія, — сказав він. — Ахав і справді був знавцем людської природи й розумів, що люди поводяться так, як належить, не тому, що бажають жити за законом, а тому, що бояться покарання. У кожного з нас у душі є ця шибениця.
— І от тепер, на прохання цього чужоземця, я збираюся знести хреста, що стоїть на майдані, і встановити на його місці нову шибеницю, — промовила Шанталь.
— Карлос, — почувся голос когось із присутніх. — Нашого гостя звуть Карлос, і з твого боку було б люб’язніше називати його не «чужоземцем», а на ймення.
— Його імені я не знаю. Все, що він повідомив про себе у реєстраційній картці готелю, — неправда. Згадайте, він жодного разу не розплатився кредитною карткою. Ми не знаємо, звідки він приїхав і куди прямує; не виключено, що і дзвінок в аеропорт він зробив про людське око.
Усі повернулися до чужоземця, який не зводив пильного погляду з Шанталь.
— А от коли він казав правду, ви йому не вірили, — він і справді працював на збройовому заводі, зазнав багатьох пригод і ким тільки не побув на своєму віку — і лагідним батьком, і жорстокосердим ділком. Та вам, мешканцям провінційного Віскоса, годі зрозуміти, що життя — річ далеко складніша та багатша, ніж вам видається.
«Мабуть, буде краще, якщо вона негайно все пояснить», — подумала хазяйка готелю. І Шанталь пояснила:
— Чотири дні тому він показав мені десять величезних зливків золота. Воно на найближчі тридцять років може забезпечити майбутнє усіх мешканців нашого міста, допоможе провести в ньому важливі зміни, побудувати парк для дітлахів з надією на те, що колись вони знову з’являться на вулицях Віскоса. Показав, а потім заховав зливки в лісі, і я не знаю, де вони тепер.
Усі знову повернулися до чужоземця, і цього разу він зустрів їхній погляд і кивнув, підтверджуючи слова дівчини.
— Це золото дістанеться мешканцям Віскоса, якщо протягом найближчих трьох днів у нашому містечку хто-небудь буде вбитий. Якщо цього не станеться, чужоземець забере золото й покине Віскос.
«Діло зроблене. Я сказала все, що мала сказати, і знову спорудила на майдані шибеницю. Хіба що тепер вона стоятиме там не задля того, щоб застерегти злочин, — ні, на ній підвісять когось безвинного, — ним пожертвують заради процвітання міста».
І втретє люди обернулися до чужоземця, і він знову схилив голову на знак згоди.
— Ця дівчина — природжена оповідачка, — сказав він, вимкнув диктофон і сховав його до кишені.
Шанталь повернулася й заходилася мити склянки. Здавалося, час у Віскосі зупинився — усі наче язики поковтали. Чутно було лише, як дзюрчить вода й побрязкує скло об мармурову стійку та десь далеко шумить у голому гіллі вітер.
Першим оговтався війт:
— Ми викличемо поліцію.
— Слушна думка, — відказав чужоземець. — А я пред’явлю їм плівку, і вони переконаються, що за весь вечір я вимовив лише: «Ця дівчина — природжена оповідачка».
— Прошу пана, — сказала хазяйка готелю. — Підніміться до себе в номер, зберіть речі й негайно вимітайтеся з нашого міста.
— Я заплатив за тиждень наперед і проживу рівно тиждень. Навіть якщо для цього доведеться викликати поліцію.
— А вам не спадало на думку, що вбитим можете бути ви самі?
— Звісно, спадало. Однак для мене це не має жодного значення. Але врахуйте, що в такому випадку злочин вчините ви самі, а обіцяної за нього нагороди не одержите ніколи.
Відвідувачі, спочатку наймолодші, а за ними й старші, один за одним потягнулися до виходу. Шанталь і чужоземець зосталися вдвох.
Дівчина взяла свою сумку, надягла пальто і вже на порозі зупинилася:
— Вам випало багато страждати, ви жадаєте помсти. Ваше серце мертве, у вашій душі панує пітьма. Демон, що невідступно йде за вами, зараз криво усміхається, бо ви розпочали гру за його правилами.