І тільки після того, як сеньйорита Прим повідомила про парі, укладене нею з чужоземцем, збагнув падре, що молитва його почута.
Зло мусить проявитися й звершитися, щоб Добро врешті-решт змогло торкнутись сердець тутешнього люду. Вперше за весь той час, що його провів священик у Віскосі, церква була переповнена. Вперше все місцеве начальство зібралося в нього в ризниці.
«Зло має проявитися й звершитися, аби люди зрозуміли цінність Добра». З тутешнім людом буде те саме, що й зі зрадником-апостолом, який незабаром після того, як звершив своє діяння, збагнув, що він накоїв, — так само й вони всоромляться й розкаються так сильно, що Церква стане для них єдиним захистком, а Віскос урешті-решт перетвориться на місто вірян.
А він, тутешній священик, стане знаряддям Зла, він візьме на себе цю роль. Чи існує інший спосіб повніше й глибше показати Господу свою смиренність?!
Прийшов війт, як і було домовлено.
— Розкажіть мені, падре, що я маю робити.
— Я сам проведу збори, — пролунало у відповідь.
Війт завагався, — у місті він був цар і бог, до того ж йому зовсім не хотілося, аби такою важливою темою привселюдно й публічно опікувався сторонній чоловік. А падре, хоч і провів у Віскосі понад два десятиліття, все-таки був не місцевим, не знав усіх тутешніх легенд і повір’їв, і в жилах його не текла Ахавова кров.
— Гадаю, за таких серйозних обставин звернутися до народу слід все-таки мені, — сказав він.
— Гаразд, як скажете. Це навіть на краще, бо коли вийде зле, Церква залишиться осторонь. Я розкажу вам про свій план, а ви вже візьмете на себе клопіт його оприлюднити.
— Втім, розваживши що до чого, я подумав, що коли вже план ваш, то буде чесніше й справедливіше, коли ви самі про нього й розповісте.
«Предковічний страх, — подумав падре. — Хочеш підкорити собі людину — змусь її відчути страх».
***
За десять дев'ята хазяйка готелю й війтова дружина підійшли до Бертиного будинку й, увійшовши, застали стару за в'язанням.
— Ниньки ввечері Віскос на себе не схожий, — мовила та. — Я чую тупотіння багатьох ніг, у шинку всі ці люди не помістяться.
— То наші чоловіки, — відповіла хазяйка готелю. — Вони йдуть на майдан, аби вирішити, як вчинити із чужоземцем.
— Атож, зрозуміло. А що ж тут вирішувати? Або прийняти його пропозицію, або нехай через дві доби йде собі під усі чотири вітри.
— Нам і на думку ніколи не спало б прийняти його пропозицію, — обурилася війтова дружина.
— Справді? А я чула, ніби наш падре прочитав сьогодні прегарну проповідь, згадавши, як жертва однієї людини врятувала все людство і як Бог, прийнявши пропозицію сатани, покарав найвідданішого із своїх рабів. Хіба буде зле, коли мешканці Віскоса сприймуть пропозицію чужоземця за… ну, скажімо, за угоду?
— Ви, певне, жартуєте…
— Ні, я цілком серйозно. Ви, схоже, мене дурите.
Обидві дами хотіли підвестися й піти, але це було б надто ризиковано.
— До речі, а з якої нагоди я маю честь бачити вас у себе? Раніше такого, пам’ятається, не траплялося.
— Два дні тому сеньйорита Прим сказала, що чула, як завивав проклятий вовк.
— Усім відомо, що проклятий вовк — то ідіотська вигадка нашого коваля, — сказала хазяйка готелю. — Упевнена, він вирядився до лісу з якоюсь молодичкою з сусіднього села, почав там її домагатися, дістав одкоша й сплів історію про те, як на нього напав вовк. Та ми, однак, вирішили подивитися, чи все благополучно біля вашого будинку.
— Усе гаразд, вам не варто так перейматися. Я в’яжу серветку на стіл, хоч і не гарантую, що встигну дов’язати, — а раптом, я завтра помру.
Запала незручна мовчанка.
— Ви, певна річ, знаєте, з людьми мого віку таке іноді трапляється, — візьмуть та й помруть, — додала вона.
Атмосфера трохи розрядилася й стала такою, як і перед тим. Чи майже такою.
— Вам рано ще думати про смерть.
— Може й рано, а втім хтозна, що чекає на нас узавтра? До речі кажучи, саме про це я міркувала весь сьогоднішній день.
— На те були якісь особливі причини?
— Ви вважаєте, для цього мають бути особливі причини?
Хазяйка готелю відчула, що необхідно якнайшвидше змінити тему розмови, але зробити це треба було обережно. Збори на майдані досі вже розпочалися, а триватимуть вони всього декілька хвилин.
— Я вважаю, що з віком усі ми починаємо усвідомлювати неминучість смерті. І треба вчитися приймати її з лагідною й мудрою смиренністю, бо часом вона рятує нас від зайвих страждань.