— А мені що до того? Боронитися я не маю чим. До битви також жодною мірою не причетна й не просила її розпочинати.
Та й ніхто, власне, не просив. Усе почалося з того, що два роки тому якийсь ангел-хранитель припустився помилки в розрахунках. Сталося викрадення — дві жінки були вже приречені, однак трирічна дівчинка мала б урятуватися. Вона, як казали, повинна була стати розрадою для свого батька, допомогти йому не втратити надію й зуміти пережити страшне нещастя, яке на нього звалилося.
Людиною він був непоганою, і попри те, що довелося йому пережити найгіркіші страждання (а за що — невідомо, оскільки це входить у компетенцію самого Господа Бога, плани якого тлумачити досі ніхто ще не навчився), мав би оправитися від удару й загоїти сердечні рани. Передбачалося, що дівчинка, назавжди позначена цією стигмою, зростатиме й, досягнувши двадцятилітнього віку, власним стражданням зцілить чужий біль. Передбачалося також, що вона зробить щось таке важливе й значне, що це вплине на життя всієї планети.
Авжеж, таким був початковий план. І все йшло пречудово, — поліція увірвалася до помешкання, в якому тримали заручниць, здійнялася стрілянина, люди, яким призначено було загинути, почали падати. Цієї миті ангел-хранитель дівчинки (Берта, безперечно, знає, що трирічні діти завжди бачать своїх ангелів і розмовляють із ними) подав їй знак, показуючи, що слід відступити до стіни. Але дівчинка не зрозуміла й підійшла ближче, аби почути, що той говорить.
Вона подалася вперед усього сантиметрів на тридцять, однак цього було задосить, щоб один фатальний постріл обірвав їй життя. Починаючи з цієї самої миті, події потекли іншим руслом: те, що з волі небес мало стати історією відродження душі, перетворилося на безжалісну боротьбу. Тепер на сцену вийшов диявол, вимагаючи собі душу батька вбитої дівчинки, — душу, переповнену ненавистю, безсиллям і жагою помсти. Янголи не хотіли її віддавати, — він, хоч і займався взагалі-то бізнесом безславним, проте людиною був непоганою і обраний був, аби допомогти своїй доньці змінити цей світ на краще.
Однак з того часу він лишався глухим до волань ангелів, тоді як диявол потроху оволодівав його душею, аж доки не підкорив її собі майже повністю.
— Майже повністю, — повторила Берта. — Ви сказали «майже»?
Примари підтвердили — «майже», — залишалася ще маленька краплинка тьмавого світла, бо один з янголів припинити боротьбу не побажав. Але й цього самотнього янгола не було чутно аж до вчорашнього вечора, коли йому вдалося нарешті на якийсь час зробити так, щоб його голос був почутий. А за помічницю він узяв собі сеньйориту Прим.
Бабуся сеньйорити Прим пояснила, що саме ця обставина й змусила її прийти сюди, бо якщо й є в світі людина, яка здатна переломити ситуацію, то це саме її онука. Але боротьба однаково має бути як ніколи жорстока, оскільки янгол чужоземця геть пригнічений присутністю його демона.
Берта спробувала було заспокоїти своїх візитерів, — зрештою, їх обох вже немає на світі, тож хвилюватися та непокоїтися має вона. А чи й справді зможуть вони допомогти дівчині все змінити?
Демон Шанталь теж поки що виграє битву, — відповідали вони. Коли дівчина була в лісі, бабуся послала до неї проклятого вовка (ага, виходить, він все-таки існує і коваль казав правду!), — бо треба було розбудити в чужоземцеві добрі почуття, і це вдалося. Але далі цього, наскільки можна було судити, справа не просунулася, — надто вже сильними виявилися характери — і в Шанталь, і в чужоземця. Залишається тільки сподіватися, що дівчина побачить те, що, на їхню думку, вона має побачити. Точніше кажучи, вони знають, що вона вже це побачила, і хочуть тепер, аби вона усвідомила побачене.
— І що ж це вона має усвідомити? — перепитала Берта.
От цього вони сказати не можуть, — спілкування з живими має свої межі, — дехто з демонів прислуховується до того, що вони говорять, і, заздалегідь вивідавши їхній задум, може все зіпсувати. Однак вони дають слово честі, що це дуже просто, і Шанталь — якщо виявить кмітливість (у чому її бабуся не має жодного сумніву), зможе виправити ситуацію.
Берта, хоч і обожнювала секрети, допитуватися далі не стала, задовольнившись і такою відповіддю, — випитувати подробиці, за які можна й життям поплатитися, було не в її характері. І все-таки вона обернулася до свого чоловіка, бо одне питання все-таки слід було прояснити: