У блакитному серпанку людського віддиху та пороху стелю на висоті 75 метрів було ледве видно. Десь у повітрі між підлогою і стелею зависли п’ять велетенських електричних люстр, найбільших у світі, кожна з них, майже 23 метри в діаметрі, давала світло 828 тисяч свічок. Під тими люстрами розкинулося внутрішнє містечко «золотих бань і сяючих мінаретів, мечетей, палаців, кіосків і блискучих павільйонів», — як писав «Путівник Всесвітньою “Колумбівською” виставкою» популярного видавництва «Rand McNally». Посередині стояла вежа з годинником заввишки 37 метрів — то була найвища будівля в інтер’єрі. Цей годинник заводився автоматично й показував час у днях, годинах, хвилинах і секундах на циферблаті діаметром понад два метри. Хоч якою високою була та вежа, а стеля над нею змикалася на майже сорок метрів вище.
Мінні стояла, сяючи й пишаючись, коли Анна озирала те внутрішнє місто та його високі небеса зі скла і сталі. Експонатів були тисячі. Навіть частину з них побачити було дивовижно. У французькому павільйоні вони роздивилися гобелени, а серед експонатів Американської бронзової компанії — прижиттєву маску Авраама Лінкольна. Інші компанії США показували свої іграшки, зброю, тростини, валізи, будь-яку продукцію, яку тільки можна собі уявити, і чимало ритуальних виробів, зокрема мармурові й кам’яні пам’ятники, мавзолеї, покривала, труни та всякі інші аксесуари поховального мистецтва.
Мінні з Анною швидко стомилися. Вони з полегшенням вийшли на терасу понад Північним каналом і ввійшли в Почесний двір. Тут знову Анну переповнили почуття. Уже був полудень, сонце стояло просто над головою. Золота постать Статуї Республіки — Великої Мері — горіла, немов смолоскип. У басейні біля її ніг гуляли діамантові зблиски. Удалині біліли тринадцять високих колон — Перистиль, між ними погойдувалися сині хвилі озера. Двір наповнювало таке щедре, яскраве світло, що очам було боляче. Чимало людей навколо надягли сині окуляри.
Вони пішли обідати. Вибір був величезний. В основних будівлях розташовувались буфети. Лише в самому Будинку виробників і вільних мистецтв таких можна було нарахувати десяток, а ще два великі ресторани — німецький і французький. Кафе в Будинку транспорту на терасі над Золотою брамою зажило популярності завдяки гарному краєвиду на лагуну. Протягом дня Голмс купував дамам шоколад, лимонад, рутбір[47] в одній із точок фірми Хайрса, розташованих на території ярмарку.
Вони майже щодня поверталися на ярмарок — вважалося, що для того, аби оглянути його повністю, необхідно щонайменше два тижні. Однією з найцікавіших будівель, з огляду на епоху, був Будинок електрики. У його «театоріумі» можна було послухати пряму трансляцію гри оркестру в Нью-Йорку. Можна було побачити кіно в кінетоскопі Едісона. Також Едісон демонстрував химерний металевий циліндр, здатний зберігати голоси. «Чоловік у Європі розмовляє зі своєю дружиною, яка перебуває в Америці, надсилаючи їй експрес-поштою циліндр, повний його слів, — писали в путівнику фірми «Ренд Мак-Наллі», — закоханий говорить годину під запис на циліндр, і його кохана чує його так близько, ніби між ними не тисяча кілометрів, а всього лише метр».
Бачили вони й перший електричний стілець.
Окремий день запланували на «Мідвей». Ніщо бачене в Міссісіпі чи Техасі не підготувало Анну до того, що відкрилося її очам. Танець живота. Верблюди. Воднева куля, яка здіймає охочих на триста метрів у повітря. Тут і там глядача закликали до мавританського палацу чи в кімнату із дзеркалами, оптичний ілюзіон, еклектичний музей воскових фігур, де можна було побачити кого завгодно — і Червону Шапочку, і Марію Антуанетту перед карою на гільйотині. Усюди буяли кольори. Каїрські квартали сяяли ніжними відтінками жовтого, рожевого й бузкового. Навіть квитки були надзвичайно яскраві — ясно-блакитні до Турецького театру, рожеві до Лапландського селища, рожево-лілові на венеційські гондоли.
На жаль, колесо Ферріса ще не було готове.
Вони вийшли з «Мідвею» і поволі прогулялися на південь назад Шістдесят третьою стрит, проїхалися «Алеєю L». Вони були втомлені, щасливі, сповнені вражень, але Гаррі обіцяв ще одну велику прогулянку — 4 липня, коли планувалися наймасштабніші феєрверки, які тільки бачило місто.
Братик Гаррі, здається, був у захваті від Анни й запросив її залишитися в них на літо. Анні було дуже приємно, вона написала додому, попросивши надіслати їй велику валізу на адресу по Райтвуд-авеню.
Видно, щось таке вона передчувала, коли спакувала валізу заздалегідь.
Асистент Голмса Бенджамін Пайтзель теж побував на ярмарку. Він придбав там забавку для свого сина Говарда — дзиґу, на якій зверху був олов’яний чоловічок. Цей подарунок незабаром став улюбленою річчю хлопчика.