Було одразу видно, що Прендерґаст — стурбований молодий чоловік, а от небезпечним його б навряд чи хто міг назвати. Усі, хто його бачив, сприймали Патріка як чергового бідолаху, чию душу роздавили гуркіт і бруд Чикаго. Однак Прендерґаст плекав великі надії на майбутнє, покладаючи їх усі на одну людину — Картера Генрі Гаррісона.
Він охоче кинувся у вир мерської кампанії Гаррісона, хоча останній про це й гадки не мав. Прендерґаст розсилав поштівки десяткам людей і розповідав усім і кожному, хто його чув, що Гаррісон, вірний друг ірландців і робочих людей, — найкращий кандидат на посаду міського голови.
Він гадав, що, коли Гаррісон нарешті буде обраний на свій п’ятий термін (найкраще б у найближчих виборах у квітні 1891 року, але, може, тільки на наступних — 1893 року), він обов’язково винагородить Прендерґаста роботою. Так була влаштована політика Чикаго. Він не сумнівався, що Гаррісон пройде, а тоді врятує його від пронизливого морозу вранці, від злих жартів хлопчаків-газетників — від того, що нині було постійно присутнім у його житті.
Серед найбільш прогресивних тогочасних психіатрів така необґрунтована віра називалася манією і пов’язувалася з нещодавно описаним розладом, що дістав назву параноя. На щастя, більшість маній не завдають нікому шкоди.
На 25 жовтня 1890 року місце для ярмарку так і залишалося невизначним. Тим часом із Європи надходили тривожні новини — перший натяк на те, що десь збираються хмари і шкода від ситуації, що назріває, може стати більшим ударом по майбутньому ярмарку, ніж навіть патова ситуація організаторів. «Chicago Tribune» писала, що тривожна ситуація на світових ринках, яка викликає занепокоєння в Лондоні, може бути ознакою майбутньої серйозної «паніки». Ці проблеми моментально завдали удару по Волл-стрит[21]. Залізничні акції впали. Ціна акцій «Western Union» зменшилася на п’ять відсотків.
Наступної суботи новини про абсолютно приголомшливе падіння покотилися підводним кабелем з Британії до Америки.
У Чикаго до цих новин брокери здебільшого обговорювали химерну погоду зранку. Над містом повисла незвичайна «похмура імла». Брокери жартували, що, мовляв, така темна завіса може бути ознакою, що «судний день» близько.
Щойно прийшли перші телеграми з Лондона, хихотіння припинилося: «Брати Барінґи і Компанія», потужний інвестиційний дім у Лондоні, перебуває на межі закриття. «Новини, — писали в «Tribune», — були майже неймовірні». Англійський банк і синдикат фінансистів кинулися мобілізовувати кошти, щоб забезпечити фінансові облігації Барінґів. «Та дика метушня з продажем акцій, яка почалась одразу після того, була просто-таки жахлива. Із годину тривала справжня паніка».
Для Бьорнема й організаторів ярмарку ця хвиля фінансових негараздів стала тривожним знаком. Якщо далі почнеться справжня, глибока фінансова паніка, то час для неї був найгірший із можливих. Щоб Чикаго виконав своє зухвале бажання перевершити Париж розміром і відвідуваністю свого ярмарку, то місто має витратити значно більше грошей, ніж французи, та привабити значно більше гостей — а до Парижа тоді прибуло більше людей, ніж на будь-яку іншу мирну подію протягом історії світу. Таку велику публіку й у кращі часи зібрати було б нелегко; а в гіршому разі це буде й неможливо, адже місцерозташування передбачає, що більшість гостей мають придбати нічний квиток на потяг. Залізниця швидко й однозначно дала зрозуміти, що знижку на квитки до Чикаго заради ярмарку робити не буде.
І в Європі, і в США сталося падіння ще кількох великих корпорацій, тільки значення цих подій на той момент залишалося незрозумілим — як виявилося, це було на краще.
Посеред цієї фінансової напруги та неспокою 30 жовтня оргкомітет призначив Бьорнема керівником будівельних робіт із платнею, еквівалентною 360 000 доларам. Бьорнем, у свою чергу, зробив Рута головним архітектором, а Олмстеда — головним ландшафтним архітектором.
Тепер Бьорнем мав офіційні повноваження починати роботу над ярмарковою територією, тільки місця під неї досі не виділили.
«Не бійтеся»
Населення Інґлвуда зростало, і продаж лосьйонів і тоніків у Голмса також. Наприкінці 1886 року аптека працювала гладенько й вигідно. Думки господаря тепер крутилися навколо жінки, яку він на початку року зустрів під час нетривалого перебування в Міннеаполісі — Мірти З. Белкнап. Мірта була з небагатої сім’ї, молоденька, білява, із синіми очима й розкішною фігурою, але вище над красу її підносив той ореол вразливості й беззахисності, який оточував дівчину. Голмс одразу захопився нею, її образ і ота беззахисність не йшли в нього з думки. Він поїхав до Міннеаполіса буцімто у справах. Не мав жодного сумніву, що завоює її. Чоловіка веселила думка, що жінки як клас є настільки дивовижно вразливими — немовби вважають, що ті правила поведінки, які діяли в їхніх безпечних рідних містечках на зразок Альви, Клінтона чи Персі, можуть стати їм у пригоді ще десь, коли вони залишають рідні, запорошені, пропахлі гасом вітальні й вирушають у власне плавання.
21
Волл-стрит — вулиця, на якій розташована Нью-Йоркська фондова біржа; у переносному значенні назва позначає як саму біржу, так і весь фондовий ринок США.