Тепер, однак, Страсті Христові були дійсно готові, і парафіяльний священик, Пауль Хаезе, наказав викликати Мельхіора та запропонував йому по десять флоринів[6] за картину. Сам Мельхіор не знав, як прийняти цю пропозицію, хоча було зрозуміло, що це не дуже щедра плата за таку велику працю. Він попросив час подумати, і йому його було надано. Кіліаан Бор, почувши про таку голосно розсміявся. Він помахав перед очима Мельхіору короткою м'ясистою рукою і сказав:
- Десять флоринів? Мій любий хлопчику, зрозумій нарешті, що ці високоповажні й могутні дурні живуть, як у пана Бога за пічкою. Однак їм подобається роль Йова, і коли треба віддати щось зі свого горщика, вони всіляко намагаються обікрасти бідолаху. Двадцять флоринів! І це ще мізерна платня! За добру майстерність потрібно добре платити, пам’ятай про це! Чи я будую їм церкву безкоштовно?
Він просунув руку за пояс і брякнув сріблом. Бряцанню вторив його сміх.
Мельхіор набрався сміливості й пішов до будинку капітулу, де з шапкою у руках йому довелося довго чекати у побіленому вестибюлі без стільців, доки його не покликав парох. Коли він нарешті зайшов до кімнати, то побачив і малого Франца Кальса; той стояв за різьбленим священицьким стільцем так, що його маленька чорна голівка просто стирчала над спинкою. І знову він підморгнув Мельхіорові, вдаючи, ніби наперед погоджується з ним щодо ненажерливості цілого капітулу... Мельхіор набрався сміливості й сказав:
- Достойний отче! Двадцять флоринів за картину. Я працював над цими Муками три чверті року. Праця ремісника має добре оплачуватися, - додав він після недовгого вагання.
Велебний Хаезе вирячив очі, його червоне, доброзичливе обличчя п'янички набрякло, навіть Калс виглядав здивованим. Тоді парох підняв палець і сказав:
- Клянуся всіма святими, художнику, твій друг Кіліаан надихнув тебе на цю сміливість... цей жартівник починає коштувати нам занадто дорого. Але твої картини гарні, ти отримаєш свої двадцять флоринів!
Він наказав покликати отця Євсевія, відповідального за скарбницю, і Кальс знову підморгнув Мельхіору, а Євсевій у розпачі заламав руки, почувши, що повинен заплатити художнику двісті сорок гульденів. Він заявив, що капітул постійно відчуває фінансові проблеми і не знає, як виконати свої зобов’язання з дня на день. А потім всі сіли за стіл, щоб підрахувати, в скількох термінах їм доведеться заплатити за картини; коли Мельхіор нарешті вийшов на вулицю, у нього в кишені були перші п'ятдесят гульденів.
Десять із них він поклав у гарний, вишитий перлами гаманець, який колись належав його матері, і ввечері пішов до Кіліаана Бора, лише вдруге він переступив поріг його дому. Він передав невеличкий гаманець із блискучими гульденами дружині Кіліаана, Хефзібі, сказавши, що вони стануть заощадженнями її дочки Блансінтьє, розпещеної лялечки зодчого. Пані Хефзіба, жінка зі світлою шкірою та темно-рудими косами, почулася збентеженою та захопленою. Кіліаан, підливаючи Мельхіору пива з блакитного глечика, сказав:
- Ну, ви самі бачите, що від цих панів не можна добитися нічого, тільки зухвалістю. Якщо в тебе не вистачить сміливості, то станеш їхнім рабом, ганчіркою для чобіт.
Мельхіор сидів і пив, а на колінах у нього була струнка світловолоса Блансінтьє, яка, подолавши свою дитячу сором’язливість, гралася блискучими гульденами. У кімнаті, під сірою балковою стелею, горіли свічки, хліб із родзинками був на смак як ангельське печиво, у Мельхіоровій голові гуділо пиво, волосся дівчини, яке пахло безсмертниками, лоскотало його худу щоку, над садом горіли дві самотні зірки.
Дружба Мельхіора з Кіліааном міцніла з кожним днем, вони регулярно й частіше зустрічалися в Кіліаановому домі, бо будівничий не приховував, що вдень охоче відвідував Мельхіорову майстерню, але ввечері йому було в домі приятеля занадто багато смутку й туги; будинок Мельхіора нагадував монастир – дім людей, які втекли від світу, подібні він бачив у Девентері та Гауді, складалось враження, що за кожними дверима живе відлюдник. Кіліаан взяв Мельхіора за руку і запитав:
- А ти, тичка для хмелю, у тебе теж багато від ченця, яким ти, власне, живеш? Тільки робота? Ти ніколи не відчуваєш пристрасті у своїй плоті?
У відношенні до цього питання, Мельхіору була неприємною веселість друга; щирість Кіліаана здавалася настирною, він знову відчув містечкову сором'язливість, а крім того, мимовільні ревнощі, бо Кіліаан не приховував, що любить свою дружину з невгамовною пристрастю. Одного разу він обняв кохану дружину за стегна і, погладжуючи їх, вигукнув:
6
Флорин (лат. florenus, дослівно "квітка") - високопробна золота монета спочатку Флоренції (Італія), а згодом - інших європейських держав. У 1252 в місті Флоренція розпочали випускати золоту монету (італійською fiorino d’oro - "золотий флорин") масою 3,537 г (майже з чистого золота).