Мельхіор обернувся до нього й майже смиренно пробурмотів:
- Я боявся, що твоя втеча може означати щось інше, - він зробив паузу, не знаючи, як чітко висловити свої побоювання.
Кіліан легенько потиснув друга за плече.
- Тобі не треба боятися інквізиції, диваче. Ти тут вигадав щось суворіше за покаянну проповідь якогось картузіанця чи бернардина-обсерванта[10]. Ти показав той брудний осад, за допомогою якого бореться розпусник в глибині наших душ – шумовини, Мельхіоре, з яких я також хочу дістатися, коли будую церкви, шумовини, про які я хочу забути, коли я сміюся і смішу інших. Заради Бога, я б ніколи не подумав, що ти можеш говорити такою мовою - такою уїдливою, жорстокою і кумедною водночас! Диявольські почвари, га! га! Сміятися і тремтіти...
Габсбурзький герцог прибув із кількома вірними панами на спадкові землі Бургундії. І в брабантське місто, дійшла звістка - мов стародавні пісні трубадурів - про те, що після всієї плутанини наречена й наречений нарешті увійшли у шлюбне ложе й тепер живуть у коханні на фламандській землі; і незабаром у них народилася перша дитина. Одні в місті говорили про це зворушено, як про дорогу рідню, інші залишалися байдужими, але багато хто, в тому числі й ремісники, привселюдно казали, що за того, суворого герцога панування було, може, кращим, бо сьогодні ніхто не знає, за що триматися. Але що робити? Хід зірок не можна змінити, і треба підкоритися неминучому, у будь-якому разі вони не хотіли каркати разом із бунтівниками у Фландрії, які поводилися з князями так, ніби вони були суверенними володарями міста й країни. Таким чином, у Брабанті не було спокою, але цей неспокій все одно здавався найбільш бажаним. В Артуа і Хеннегау, мабуть, щось трапилося, тому що там французький лис жадібно обгризав території, які колись належали бургундцям. Це була людина нечувано хитрого егоїзму; Мельхіор чув, як адвокат Церклаес сказав, що німецькому імператору пора втрутитися і звільнити свого сина та його бургундську невістку від цієї чуми. Невдовзі й у місті Мельхіора почав відчуватися огидний присмак війни; хоча це місто не знаходилося у панських землях, де падали удари, з Брюсселя та Гента прибули чиновники з бургундською печаткою на бургундських довіреностях і витягали з містян данини для дочки герцога та її діток, бо найманим солдатам потрібно платити незалежно від того, б'ються вони за нас чи проти нас. Тож у місті знову дізналися, що означає бути членом великого, дошкульного тіла, навіть якщо ти був лише частинкою мізинця.
З містян стягнули податки, і Мельхіор заплатив свої три гульдени сріблом. На дворі була осіння сіра мрячка, навкруги крутилося червоне, мертве листя; Зелені Шапки зібралися і пили. Мельхіор відвідував Кіліана вдома, стискав пухку руку Хефзіби й грався з любонькою будівничого, сором’язливою Блансінтьє.
У місяць Різдва Мельхіор зі своєю звичайною сухою серйозністю знову взяв участь у містеріях. Кіліаан заявив, що цього року має бути представлена стайня зі справжнім волом і ослом; підходящих тварин було легко знайдено, і Кіліан наказав підмайстрам, як ті мають очистити гній. Для тла стайні Мельхіор зробив високий горизонт і намалював на ньому рідний краєвид, який він так добре виконав у Благовіщенні; говорили, що коли дивилися на нього, людині здавалося, що Спаситель зблизився на тисячу миль. У містеріях Мельхіор зіграв суворого, худого ангела, який приходить до Марії і сповіщає, що колись меч проб'є її серце. І оскільки Йосипом, який уже різав сопілки для свого Сина в кутку стайні, був Кіліаан, він дозволив Хефзібі також грати, і вона присіла біля ясел, схилившись над імітацією немовляти - річ, яку рідко можна було побачити в цих краях, бо зазвичай роль Богородиці виконували молоді люди. У місті знову кивали головами на сміливість Кіліана, але ця нова Марія була такою витонченою, а її риженькі вії так скромно опущені, що ніколи раніше містерії не мали настільки великого успіху. Їх треба було повторювати щодня аж до Богоявлення, а потім панове каноніки сказали досить про свячень і святкування, хоча в місті шепотом ходили слухи, нібито містерії були заборонені лише тому, що святий отець Кальс визнав участь Хефзіби в них дуже сумнівною. Зрештою, Хефзіба також була рада, що вистави закінчилися; настирливі погляди чоловіків дратували її, наступного разу вона добре подумає, чи піддаватися на вперту ідею Кіліаана і грати Богородицю. Після чого Кіліаан на очах у всіх акторів посадив дружину на коліна і, поцілувавши її в потилицю під волоссям, запитав: "А може тобі більше подобається бути Марією Магдалиною?". Усі розреготалися, а Хефзіба почервоніла так неподільно й скромно, як і очікував Мельхіор. І раптом містерії йому остогиділи, після днів, сповнених галасу й показухи, він забажав одноманітної тиші свого дому.
10
Картузіанці, або Орден картузіанців (лат.
Бернарди́ни - загальновживана назва обсервантської гілки францисканів на теренах Східної Європи, країнах-спадкоємицях Речі Посполитої: Польщі, України, Литви, Білорусі. Гасло: