- Хм... значить, так ти хочеш це зробити? Слухай, Мельхіоре… Я скажу тобі правду. Якби я не знав, що ти можеш зробити набагато більше, ніж якийсь маленький міський богомаз, я б сказав тобі: продовжуй так, мій друже, малюй аж до вічності святих чоловіків і жінок, розп’яття та благовіщення. Але оскільки я знаю, хто ти, то кажу: геть із цієї дороги! Справа не в тобі, а в тому, що залишилося в тобі від повчань твого вчителя. Але ти почав сам - та ще як! - Він зневажливо відкинув ногою Благовіщення вбік. - Кинь цю картину на дрова, на розпалку. Це добре для мілкого майстра, два десятки яких можна зв’язати шкірою вугра в дюжину.
Він різко засміявся, але Мельхіор зблід, коли вперше побачив, на кого схожа Діва, і зрозумів, що Кіліаан теж це побачив; він похилив голову, тим часом Кіліаан повернувся спиною до священного образу і сів на табурет біля каміна.
- Я дам тобі добру пораду, Мельхіоре. Малюй диявольські почвари, малюй картини з ярмарками, які спадають вам на думку; поклади все це на візок і відвези у велике місто – Утрехт, Кельн чи Антверпен. Вистав свої картини на продаж у якомусь трактирі або у приятеля-художника, який не є заздрісним, і слава тобі гарантована.
Від сміливих, великих слів Кіліана Мельхіор відчув, як у нього тремтять коліна. Він пробубонів:
- На продаж в мене нічого немає, а дороги ще непевні...
Кіліан похитав головою.
- Ти вмієш малювати, як ніхто інший, у тебе ще є твої Танці смерті? Але є речі, які інші повинні думати і вирішувати за тебе... Працюй, або ж їдь. Дороги не більше чи менше надійні, ніж були раніше. Завжди десь є війна, або пожежа, або сварка. Не дозволяй себе застрахати, ось і все.
Він залишив Мельхіора в неприхованій тривозі; у художника склалося враження, що Бор явно відчуває цю тривогу, але це він за щось мститься. Протягом наступного тижня Мельхіор не міг нічого робити, окрім як сидіти вдома й кидати на папір маленькі замальовки - квіти, дерева, птахи, але незабаром вони перетворювалися на божевільні створення, що вселяли страх; само по собі це мало небагато сенсу. Виходив він тільки ввечері в сутінках, оминаючи Зелених Шапок, ставав на темних валах, вдивляючись у невпізнані, блискучі луки; місяць, мов жовтий череп, перепливав від одного фортечного рову до іншого, де-не-де хмари закривали обрій. Страх перед майбутнім, як тяжкий тягар, стискав Мельхіорові груди.
Він припинив роботу над Благовіщенням, хоча йому і було шкода чудового краєвиду у гостроверхому вікні Марії. Він зішкрябав картину з дошки разом із невдалими фігурками та підозрілою головою Богородиці. У нього було відчуття, що він повинен підготуватися... До чого, він не знав. Мельхіор не почувався порожнім, але був нерішучим і нещасним. Все більше думав він про пораду Кіліаана. У нього не було бажання їхати на північ, він був незнайомий з країною, а партії Кабельяусів і Гуків[11] були такі неспокійні, що ніколи не було відомо, в якому місті спалахне пожежа. На мить його спокусила Рейнська область, радше спогад про кельнські триптихи, ніж спогад про свою матір: тепер він так рідко думав про неї. Кіліаан несвідомо запалив у ньому бажання побачити фламандських майстрів, про яких Біліам Панкрас так багато розповідав йому. У глибині душі Мельхіор знав, що там, власне, і є ціль його подорожі. І цей виображення набирало тим більшої сили, чим швидше розходилася весна. Її ясне, вогке світло приховувало мужність, барви в садах і на небі випромінювали невинну довіру, вітер говорив мовою людей. Мельхіор відвідав Кіліаана і заявив, що він обдумав пропозицію про подорож і вирішив поїхати з Танцями смерті до Антверпена не для того, щоб здобути там славу, а щоб побачити пейзажі Фландрії та роботи великих майстрів у церквах і ратушах.
Кіліан міцно, радісно взяв Мельхіора за руку:
- Хай щастить, брате! Світ належить сильним - з Божою допомогою, звичайно.
Пані Хефзіба засміялася, як вона вміла, жіночно й чарівно, і додала, що, можливо, було б навіть добре, що Мельхіор вивезе свої диявольські дива із міста.
Кіліан так багато розповідав про них, що вона боялася їх бачити.
Блансінтьє, витончена, хоч і надто струнка й росла, мов квітка з надто довгим стеблом, вчепилася в Мельхіорову руку, насупилася й запитала:
- Чи Мельхіор надовго від’їжджає, батьку? Чи справді він повернеться?
11
Гуки (від нідерландського слова
Кабельяуси – партія Вільгельма V.