Сором Мельхіора раптом випарувався. На мить він подумав про прохолодну залізну рибу, що плювалася водою, і в його голові промайнула притча з Псалтиря: "Я розлився, мов вода". Ці слова змішувалися з тепленькою ванною, руки молодих дівчат намилили й розчавили все його тіло, у незнайомому блаженстві, яке через деякий час посилилося до насолоди. Мельхіор забув, де він. Він заплющив очі й відкрив їх лише тоді, коли служниці злегка окропили його. Запах пахощів пробудив у ньому інші, знайомі з дитинства слова: "Окропи мене ісопом, і я буду чистий, омий мене, і я буду біліший від снігу"[17]. Служниці вже допомагали йому виповзти з відра, стояли біля нього на колінах і витирали його. Мельхіор уперше наважився придивитися до них; він побачив, що їхня одежа промокла, тонка тканина прилипла до їхніх кінцівок, а рум'яна капали з їхніх облич, і Мельхіор побачив, що це не дівчата, а молоді хлопці.
У мить ока хіть, якої він ніколи раніше не відчував, пронизала його ослабілі думки й усунула страх перед гріхом; він бачив себе грішником, що збирає молоді плоди, але водночас ця одержимість здалася йому злочинною у своєму неприродному діянні. Сповнений сорому, він заплющив очі, хлопці різко розреготалися, і регіт раптом пролунав не по-жіночому, а як глузливий сміх сатирів. Мельхіор вирвав з їхніх рук простирадло й зажадав свого одягу. Напівжінки захихотіли голосніше, Мельхіор відштовхнув їхні руки, вдруге пожадав свій одяг. Він одягнув його навмання, чіпляючи гачки не за ті вушка, надіваючи каптан передом назад. Хлопці тиснулися, щоб допомогти йому, але вони здавалися такими дивними у своїй напомадженій двостатевості, що він відштовхнув їх. Вони дозволили йому вислизнути, їхній сміх переслідував його крізь пронизливу музику. Мельхіор біг і біг, а коли нарешті завмер у якомусь темному провулку, над яким у напівсвітлі літньої ночі зорі виконували свій недосяжний танок, коли ж здивовано обмацав себе, то помітив, що його гаманець із дукатами залишився в лазні. Від цієї знахідки йому полегшало - він відчув, що цими грошима вчасно відкупився від смертного гріха.
Останнім часом він уникав зустрічі з Ґерлахом Орлі, але наступного ранку вибрався до будинку художника, який зустрів його поглядом, сповненим братерського співчуття, але не згадав про його зникнення та змарніле обличчя. Натомість він повідомив Мельхіору, що в галереї знову питали про його картини, і дехто з братів дозволив собі взяти з воза Мельхіора більше картин і продати їх - ось гроші. І Орлі підсунув Мельхіорові гаманець із дзвінкою монетою, але той навіть не глянув на нього.