Мельхіор уперше почув монотонному дотепер голосі Кауденберга гірку ненависть. Але він не був здивований; Магістр Вільних Духів і раніше дуже жорстко й рішуче висловлювався про тих, хто оскверняв ангельські весілля.
- Я бачу фальшивомонетників у тіні, Мельхіоре, але чітко, як тут, у цій країні, малюють фігури на тлі безсонячного неба. Я бачу їх між якоюсь зруйнованою церквою і місцем страти: жриці, які несуть у руках не священні дари, а статеві органи, їх супроводжують нечисті тварини: коти й жаби, вовки й щури; вони стоять по коліно в каламутних калюжах, бо куди вони ступлять, утворюється трясовина, навколо гинуть квіти й рослини. Ідуть і музиканти - ціла процесія, - бо ці ґвалтівники кажуть собі, що знайшли радість життя. Але їхні флейти - це пусті кістки, а сурмлять вони тими устами, якими задовольняють природні потреби, їхні арфи налаштовані на погану ноту сьогодення, на манер тих Окегамів і Жосквінів[24], які змовилися з Римом, щоб порвати нам вуха. Таким чином усі інструменти стають знаряддями тортур, а всі нечисті музиканти мають якусь тілесну ваду, розумієте?
Ієронім Босх - Спокуса св. Антонія. Фрагмент центральної частини триптиху, 1500
Мельхіор мовчки кивнув. Він був здивований тим, що Кауденберг настільки відкрито висловив свою огиду до нової музики; він сам намалював диявольський псалтир з поліфонічною музикою на своїй першій Спокусі радше тому, що пам'ятав, як його старий учитель Білеам Панкрас ненавидів цю музику, найновіші мелізми якої прийшли з Італії.
- Але ж музиканти - справа побічна, чи не так? - за мить розсудив гість. - Вони лише показують нам, що все, чого ми не розуміємо за допомогою просвітленого зору чи слуху, схильне до недосконалості та поразки... Властива спокуса - це велика оргія, Мельхіоре, яку ми повинні розмістити в математичній середині - оргія, де єгипетський монстр впізнає своїх жінок і власних хлопців.
- Єгипетський? - запитав Мельхіор.
Магістр знову стишив голос, хоч той і залишався шорстким від злості.
- Запереченням спілкування ангелів, Мельхіоре, є спілкуванням болота, і ніде смердюча смерть болота не виявилася так ясно й огидно, як у обожнюванні жаби єгипетськими язичниками, мучителями євреїв. ... Чи можу я намалювати це для вас своїми словами? Чудовисько володіє знанням, але хибним знанням, воно володіє силою і розкішшю, але воно зловживає ними, щоб створити пекло; його свита - це гарем жінок зі зміями замість волосся, їхні животи - тріснуті гарбузи, що витрушують золоте насіння, або вони тримають на руках немовлят із нелюдськими рисами: коли вони вилупляться, вони стануть чортами, мавпами, котами та свинями, що щирять зуби... Жаба - вона великий розбещувач, Мельхіоре, її треба ненавидіти, як чуму, вона - чудовисько, яке влаштувало свій дім на суші та у воді, і завдяки своїй бісексуальності вона обіймає жіночість і мужність; з стегон її вилуплюються гадюки й повзуть до тернистого жіночого лона, а водночас похмурою піхвою заманює вона юнаків на свою жіночу гниль. Недовго проживуть юнаки, духи помсти вже таяться - один раз ужиті, їхні білі тіла падають, як забита худоба, на жертовний камінь, і біжать вони мов порожні бурдюки; кілька з них тікають і кидаються на худих шкапин - але марна їхня втеча з трясовини; вже болото затягує їх в трясовину, а хор кастратів навколо жаб'ячого болота голосніше знущається над ними...
Мельхіор прислухався до уїдливого, гнівно-різкого голосу, що зі злістю висікав слова, він бачив образи, які Магістр створював перед собою, він бачив не тільки наступаючі фігури в язичницькому пейзажі, він бачив також кольори: похмурий багрянець крові, що застигає й згортається, металево-блакитний колір диявольського шахрайства, сірчано-жовтий колір фальшивого кохання, білий і сірий колір смерті. Він був вражений мовчазною єдністю бачення, що пов’язувало його та його гостя, спільністю думок, яка хвилювала й запалювала його; вони мусили познайомитись, про випадковість не було й мови... Мельхіор вже малював у своїй свідомості картину тієї спокуси, і ця картина ставала ще повнішою, ще нещаднішою своїми потворами та сатанинськими хитрощами, бо до всіх нічних привидів, які викликав Магістр, до нього приєдналися десятки інших, викопаних із старих фантазій Мельхіора: він мав намір розсіяти їх по картині, як шабаш відьом. Він заспокоївся, коли господар Вільних Духів знову заговорив:
- Тепер, Мельхіоре, ми повинні нарешті подбати про те, що побачить наш достойний Антоній, про того Геракла на роздоріжжі... Я говорю про священне злягання.
24
Жан Окегам (1430-1495) – композитор, голова нідерландської школи.
Жосквін де Пре (нар. близько 1440 р.) – композитор, священик, творив поліфонічні композиції: меси, мотети, гімни та світські пісні.