- Ваше доручення для мене честь, шановний отче, - щиро здивувався Мельхіор, - я вже давно нічого не малював для церков.
Кальс запопадливо кивнув:
- Саме тому, майстре Хінтаме, саме тому, - він спер своє гостре підборіддя з синюватою тінню щетини на два тонкі пальці й пильно подивився на Мельхіора. - Капітул собору, майстре Хінтаме, особливо пробощ Хаезе - йому майже дев’яносто років, але він ще живий, як ртуть, нехай Бог збереже його здоров’ям надовго - і моя малість, ми знаємо, що ми маємо в вас. Ви художник, якого рідко зустрінеш у наших краях.
Мельхіор похилив голову, похвала з тих затятих вуст звучала як порожні лестощі; і художнику одразу спало на думку, що за цим візитом і дорученням стоїть якийсь план, який не мав нічого спільного з оновленням каплиці.
Патер Кальскен все ще дивився на нього з робленою добротою; тепер він з Мельхіором почав розважати, якими мають бути ці картини. Були голоси в капітулі, які бажали нових Страстей Христових, але каплиця недостатньо велика для цього, сказав отець, хіба що окремі частини Страстей будуть настільки маленькими, що їх потрібно буде розглядати за допомогою збільшувального скла. Тут Кальс дозволив собі ледь помітно посміхнутися, і художник теж усміхнувся за звичкою та ввічливістю.
- Коротше кажучи, - продовжував патер, - є місце для двох-трьох хороших картин; вівтарний образ залишиться недоторканим, він походить від майстра Поклоніння волхвів, це вже респектабельний живопис, його потрібно лише оновити, що, звичайно, Мельхіор, як останній учень старого художника, найбільш здатний... Що ж до мотивів нових картин, то після довгих роздумів у капітулі прийшли до висновку, що вибір слід залишити за художником... Вони розраховують на його благочестя.
У Мельхіора склалося враження, що при останній репліці мавпочка єпископа глянула на нього трохи криво, і в його пам'яті промайнуло те, що сказав маленький священик, коли стояв перед Ковзанярем і розмовляв із Кауденбергом про те, що личить художнику, а що ні. .
Художник спокійно відповів, що думка капітула є для нього честю, і він хоче довести, що гідний її.
- То ви виконаєте картини? - швидко запитав канонік. - Ви приймаєте замовлення?
І Мельхіор знову вклонився по-своєму - скромно й сухо. Канонік засміявся, аж тричі потиснув йому руку, і заявив, що парафіяльний священик і капітул були б дуже задоволені згодою Мельхіора. Він уже підвівся, щоб попрощатися, але біля дверей нерішуче замовк і з-під гострого трикутного капелюха ще раз кинув на Мельхіора питливий погляд:
- А як там Блансінтьє, дочка Кіліаана? Чи підкоряється вона, як чесна дружина, подружньому ярму? - Він голосно засміявся зі свого жарту, але за мить поклав коротеньку чорноволосу руку Мельхіорові на плече, обличчя його було суворим і лукавим, а голос знизився до конфіденційного шепоту: - Як ви вважаєте, майстре Хінтам, щойно ви закінчите свої картини, чи не час би вам і вашій дружині здійснити паломництво до землі швейцарів, до Айнзідельна?
Мельхіор не зрозумів, повторив наївно:
- Швейцарців? Айнзідельна?
Калс благоговійно кивнув:
- До чудотворного образу Божої Матері, погляд на який зцілює жінок від безпліддя.
Кров залила обличчя Мельхіора, і він знову відчув глузування, але цього разу не так, як дитячі жарти дурнів, розбиті яйця чи солом’яний вінок на дверях: тут все це було сказано з різкою, нарочитою серйозністю, навіть насмішкою. Не встиг він відповісти, як патер уже підійшов до дверей:
- Зважте, хазяїне! Бог з вами!
Він схопив дверну ручку і вийшов сам.
І скільки б разів Мельхіор не розмірковував над відповідними мотивами для замовлених картин, йому на думку завжди прощальні слова. Він розповів Блансінтьє про замовлення, але промовчав те, що сказав патер про Айнзідельн. Скільки разів це слово шепотіли Блансентьє на вухо огидні баби, яких він міг аж дуже добре уявити з їхньою нестерпною, ненависною, принизливою впертістю! Чому б не намалювати для каноніків три мораліте[28]: заздрість, наклеп і низьку світську хіть? Цілими днями він не міг позбутися образу пліткарок, він бачив їх перед собою, як вороній послід серед запалих, кривих стін - балакучі пташині голови, розпростерті дзьоби, оточені отруйним глузуванням і нечистими гадами... А може б кращими були образи пекла, що гріхи заздрощів і наклепів, показували б у диявольському карнавалі кати-поплічники сатани, переодягнені під карнавальних скоморохів? Він накидав свої ескізи на великі аркуші, не усвідомлюючи, що насправді малює лише свій шалений гнів. Коли він нарешті спокійно подивився на ці ескізи, то не зміг виявити жодної іскри морального повчання чи божої свідомості в цьому рої потворних створінь на папері: вони були абсолютно непотрібними для капітулу. Мельхіор сердито порвав аркуші - які дивні химери закралися йому у зір?
28
Взагалі-то, мораліте - це жанр повчальної алегоричної драми середньовіччя та епохи Відродження в Західній Європі XIV-XVI ст.; моралізаторська, повчально-алегорична драма етичного змісту переважно віршованої форми, ну а тут – картина з моральним змістом.