Вони йшли вулицями по вузьких стежках, з яких був відметений сухий сніг. Вечір був синій, наче десь горіли скриті лампи; на небі висів місяць. Вільною рукою Блансінтьє згорнула розвіяну сукню, щоб уникнути снігу; Мельхіор побачив на її нозі гостроносий черевик. На якусь мить він зрадів, що дружина спирається на його руку на нього; ніжний запах трав, пучки яких вона клала між сукнями, огорнув його так, що він забув про холод. На Великому Ринку стояла пара сніговиків на чолі з велетнем, у півтора рази вищим за людину, у капелюсі священика й дірявому плащі на плечах, із недвижимими вугільними очима й носом, що зухвало дивився вгору, ніби він був зроблений із заліза. Над майданом стояв синюватий туман, у ньому виблискували, як видовжені мармурові надгробки, набридлі дітям за стільки днів санні доріжки. Навколо велетенського сніговика зібралася група чоловіків. Коли Мельхіор і Блансінтьє пройшли повз них, вони побачили, що це були п’яні волоцюги, які намагалися встромити дерев’яну палицю в твердий, засніжений живіт сніговика, де у чоловіків був пеніс. Впізнавши Мельхіора, вони засміялися. Хтось із чоловіків з розмахом повісив на дрючок вовняну шапку з розмахом:
- Щоб ти, малий, не мерз! Тобі потрібен теплий плащ, заради святого Ганольфа.
Обличчя Мельхіора палало гнівом, бо так звали покровителя цеху рогачів. Блансінтьє йшла випростана й ніби глуха до всього; за ними крізь вечірню тишу лунали п'яні голоси, тупі й галасливі.
Вони прийшли до Валу Молотів, де стояв будинок гільдії; йшли туди й інші члени братства з жінками та старшими дітьми. З гнізда пір’ястих хмар, єдиного на нерухомому небі, виринув над міським муром краєчок повного місяця, порізаний зубцями, як четвертинка круглого сиру. У місячному світлі обличчя Блансінтьє стало ще тихішим, нерухомим і сріблястим; У Мельхіора склалося враження, що його дружина тепер іде повільніше, її очі широко розплющені в німому страху, дивлячись на нічну зірку.
В домі братства горіло багато свічок і лампадок; коли вони наблизилися, їх вразив збентежений галас музичних інструментів і безладний спів. Чимало братії після урочистої меси тинялися, жартуючи, співаючи та охоче випиваючи, а тепер сиділи на бенкеті, який не мав ні початку, ні кінця, але затягнувся. Він вже тривав з півдня до пізньої ночі. Члени гільдії приходили, сідали, де було вільне місце, і їли досхочу. Наймані кухарі з полудня працювали на кухні, розташованій у підвалі будинку, учні бігали з мисками та глечиками, отримуючи то ляпас чи догану, а то невеликі чайові; майстри гільдії втратили контроль над цією могутньою хвилею плотських насолод.
Коли Мельхіор і Блансінтьє стояли біля дверей під пишністю й могутністю прапорів братства, на яких дорогоцінними нитками були вишиті імена святих покровителів і сентенції, вони ще не були так помітні; але щойно увійшли до довгої низької зали, як шалений святковий гомін перемінився у здивований шепіт. Особливо він виходив з боку жінок, що сиділи за столом і які ще хвилину тому пили й їли так само, як і чоловіки, і при кожному їхньому сміливому вчинку голосно сміялися й верещали пронизливіше за струни гудків. Але той язичницький галас, ця котяча музика вщухли майже відразу, коли до столу на чолі з Мельхіором підійшла Блансінтьє у своїй розкішній сукні, якій бракувало лише шлейфу, який би відповідав одягу принцеси. Заздрісне бурчання тривало недовго, хоча не одна пара очей залишалася широко розплющеною; бенкет і пияцтво тривали, музиканти знову грали на скрипках і сопілках, а кілька братів плескали в долоні й вигукували: "Ласкаво просимо, Мельхіоре Хінтаме!". Мельхіор чітко чув і бачив, що оплески були спрямовані на його дивовижну вродливу дружину, а не на нього самого - він сам уже давно здавався своїм братам надто похмурим і небагатослівним, щоб так захоплюватися ним.
Художник не відійшов від Блансінтьє, яка продовжувала мовчати; але її усмішка, і легкий, трохи тремтячий жест її руки, або швидкоплинний рух вій видавали, Мельхіор добре бачив це, що їй все це лестить до глибини жіночності. Їм запропонували паштет і мус з телятини, сідло зайця в теплому соусі, ковбаски з пряним ароматом, філе риби в маслі, на столі стояли повні миски яблук і горіхів, а довкола них вже скупчилися учні з повними карафками: вино імбирне, з дягелем чи гіпокрас[30]. Мельхіор, за своїм звичаєм, їв і пив помірковано. Блансінтьє їла все, що їй пропонували ввічливі сусіди з столу, і, на жаль Мельхіора, пила вона ще більше. Він підняв очі й озирнувся лише тоді, коли по дерев’яних дошках почувся тупіт ніг; під звуки веселої музики численні гості танцювали англійський жвавий вальс[31]. Художник побачив Блансінтьє в колі танцюристів, її легке, щасливе погойдування спочатку мало в собі дещо заспокійливе, наче біль і тягар зісковзнули з неї. Але, незважаючи на здивування, яке почало його охоплювати, Мельхіор відчув, що запал Блансінтьє та її легкі, плавні стрибки не мають нічого від звичайної святкової радості, яка випромінювалася від інших. Блансінтьє танцювала із заплющеними очима, її мовчазне обличчя з відсутньою посмішкою все ще було підсвічено сріблястим сяйвом. Мельхіор відчув щем у серці. Він раптом упевнився, що жінка думає про когось іншого.
30
Гіпокрáс або вино гіпокрáс (лат.
31
Англійський вальс (???) - Слово "вальс" (walzen) має німецьке походження і означає "кружляти". Вальс з'явився на рубежі 18-го та 19-го століть. Прародичем вальсу є австрійський народний танець лендлер, який був поширений в Австрії та Південній Німеччині.