Ще не відчинивши дверей свого кабінету, він почув телефонний дзвінок, який деренчав настійливо і, мабуть, давно. Капітан зайшов до кабінету і зняв трубку:
— Алло! Капітан Горбатюк слухає!
— Добрий день! Нарешті все-таки додзвонився… — прогукав у трубці хлоп’ячий голос.
— Слухаю, — повторив Горбатюк.
— Скажіть, будь ласка, у вас є якісь відомості про катастрофу тринадцятого числа на тринадцятому кілометрі?
Капітан здригнувся:
— Хто це говорить?
— Поставтеся до цього дуже серйозно. Це не жарти. І не розіграш. Можуть бути жертви. Смерть невинних людей.
— Не вішай, будь ласка, трубку, — сказав капітан і вже взявся за другий телефонний апарат, але хлопець насмішкувато мовив:
— Не витрачайте марно часу. Не засікайте мене. Я телефоную з автомата. Я не злочинець. Я хочу вам допомогти.
Капітан негайно зняв руку з другого апарата і натиснув на кнопку, що з’єднувала телефон із диктофоном.
— Це ти написав листа? Хто ти?
— Треба вжити всіх заходів, щоб не загинули люди.
— Як може статися катастрофа? Причини?
— Причини злочинні.
— А мотиви? Просто жорстокість, садизм маніяка чи якась певна мета?
— Гадаю, певна мета.
— Звідки тобі це відомо?
— Це не має значення. Головне, запобігти небезпеці.
— Як це можна зробити?
— Затримати автобус до десятої вечора.
— Який автобус?
— Я не знаю. Шукайте.
— Хто ти? Як тебе звуть? Давай зустрінемося. Треба серйозно поговорити. Якщо це не жарт, і йдеться про життя людей, і ти щось знаєш, ти мусиш, ти повинен…
— Я не можу.
— Прошу тебе… Дуже прошу!..
Хлопець не відповів, поклав трубку. Пікнув короткий сигнал.
Капітан увімкнув диктофон і двічі прослухав записану розмову.
На жарти це було не схоже. Хлопець говорив схвильовано, щиро.
Але на питання, чи це він писав листа, не відповів. Од зустрічі категорично відмовився. Що це має означати?
Найвірогідніше — боїться. Якимось чином йому стало відомо про підготовку терористичного акту; може, він навіть і член злочинної групи, але у хлопця заговорила совість і він вирішив запобігти катастрофі.
З розмови можна зробити висновок — щодо автобуса, який буде проїжджати о десятій вечора тринадцятий кілометр Південного шосе, готується терористичний акт.
Місце обрано відповідне — безлюддя, кущі, поворот, місток, автобус уповільнює швидкість. І час підходящий — вечір…
Отже, перше завдання — з’ясувати: які автобуси проїжджають тринадцятий кілометр о десятій вечора.
Про поїздку сьогодні до Троянди — годі й думати.
Треба їхати на Південний автовокзал.
Розділ X
«Нічого не збагну!»
Рано-вранці приїхали тато і дід.
Коли Женя з Вітасиком прокинулися, тато з дідом уже стояли на подвір’ї біля криниці і про щось балакали з бабою Секлетою.
Побачивши хлопців, баба Секлета замовкла і винувато опустила очі.
Хлопці перезирнулися. Було ясно — баба Секлета уже доповіла і про сержанта Бодню, і про його наказ. Та дід і тато не робили з цього секрету.
— Хлопці, — насупив брови дід, — я вас розумію. Я й сам таким був, шукав пригод. Але кладовище — не місце для прогулянок. Зараз такий час… Злочинність зростає. У нашій газеті майже щодня про це матеріали. І об’яви: «Допоможіть знайти…», «Такого-то числа пішов із дому і зник… Прикмети…». Я не хочу, щоб… Ви мене розумієте?
— Слухайте мене уважно, — суворо сказав тато. — Якщо не хочете неприємностей… Я й тобі, Вітасику, не посоромлюсь… Твій тато мені дозволив… Раджу подумати…
— Вони подумають, — кивнув дід. — Вони хлопці розумні. Та й ніколи їм буде сьогодні займатися цими дурницями. Дай Боже, щоб ми до вечора впоралися. Дивіться, який бур’ян! Якщо хочемо, щоб картопля зовсім не стекла, щоб хоч трохи… треба негайно щось робити.
Хлопцям не лишилося нічого іншого, як тільки скрушно зітхнути.
Баба Секлета співчутливо глянула на них і розвела руками — вибачайте, мовляв, але інакше я не могла.
То була каторжна робота — боротися з тими бур’янами. Деревовидні, стовбуристі, вони міцно трималися за землю, дряпалися і навіть, як здалося хлопцям, кусалися. Їх доводилося видирати руками. Ні коса, ні сапка їх не брали. Та й коса у баби Секлети була стара, сточена, благенька — не для таких бур’янів. І, чесно кажучи, ні дід, ні тато косити не вміли. Обидва були городянами.