Пише публіцист “…тепер таких контор розвелося видимо-невидимо”. Сказати, що видимо-невидимо неукраїнське слово не можна. Але воно вже терте-перетерте і на язиках і на папері! Я навів лише три можливих заміни цього слова. А їх є більше: як зірок на небі, як маку, як сарани, як черви, як піску морського, як сміття, хоч греблю гати (теж заяложений зворот). Якби на мене, я б сказав так: “…тепер таких контор розвелося як мурашви”.
“Лікарю, – сказав майор С., - Ви просто зобов’язані повернутися і святкувати Різдво разом з нами”. Це витяг з перекладу англійського оповідання. Чому тут у живій мові героя перекладачка вжила протокольне слово зобов’язаний? Чи ж так по-повстяному говорять за морем? По-англійськи ці слова мали б виглядати так: “Doctor, You just must return…”. Must – якраз і відповідає нашому мусите або повинні. Але на перешкоді цим словам став англо-російський словник, що ним, як видно з перекладу, користувалася перекладачка. Цей словник саме й переклав англійське must як быть обязанным, бо слова мусити росіяни не знають. З цього російського перекладу і постало українське зобов’язаний, бо РУСи совєтських видань, (а їх майже без змін повторюють “незалежні” видання), і на дух не терпіли слова мусити, обминаючи його десятою дорогою. Наслідком такого запланованого державою лінгвоциду української мови, герої творів, перекладених з інших мов на українську, балакають не людською мовою, а дерев’яним язичієм. Чи ж дивно тоді, що на українську книжку невеликий попит? Читач воліє читати якісний продукт. Висловлене людською мовою наведене вгорі речення звучатиме так: “Лікарю, – сказав майор С., - Ви мусите повернутися і святкувати Різдво з нами”.
У цьому ж перекладі є й такий пасаж: “Герміона не змусила довго себе чекати”. Це теж наслідок сліпої віри словникам. Можливо, що в деяких ситуаціях такий закрутистий зворот і треба вжити, але перекладаючи з іншої мови не конечно вживати канонізовані у словниках звороти. У перекладі своєю мовою слід віддати зміст перекладаного, але заразом вживати найдійовитіші засоби своєї мови, давши їй шанс показати свої можливості. Нашою мовою наведений пасаж можна без втрат для змісту передати простіше: “Герміона не забарилася”.
Багато хто з писучої братії механічно перекладає з російщини, забуваючи, що такий переклад – це здебільшого карикатура. Читаю: “Друзі були такі: ледь що і біжать жалітися мамі…”. Ледь що – це механічний переклад російського чуть что. Переклад штучний, натягнутий. Знову таки подібні мовні “знахідки” не сприяють популярності української книжки. Читач хоче читати літературу із знаком якости. А для цього “писателям” треба глибше вивчати рідну мову. Ледь що українці не говорять. Натомість вживають раптом що: “Друзі були такі: раптом що й біжать жалітися мамі…”. Раптом що – це живий, непритягнутий за вуха зворот. Його нема у словниках – це правда. І це великий недолік. Державі – саме державі! – треба взятися до вишколу лексикографів та видання словників. І це позначиться на попиті на книжки.
12. ПОРЯДОК СЛІВ У ІДІОМАХ
Порядок слів у вкраїнських текстах часом підпорядковано вимогам ритміки. Це один з проявів “солов’їности” нашої мови. Наприклад, у реченні “Вислухавши анекдот, ми всі засміялись” (1) пару ми всі не можна розміняти місцями: фраза “Вислухавши анекдот, всі ми засміялись” (2) звучить недоладно. Очевидно, у мовному потоці грає роль чергування наголошених і ненаголошених складів, бо припустити, що тут якась інша причина, нема підстав: уже фразу “Нас усіх попередили”, де ми всі вжито в похідному відмінку, можна вимовити і так “Усіх нас попередили”. Отже пара ми всі нероздільна лише в реченні (1), там, де наголошені склади утворили певну лексичну єдність.
Порядок слів у ідіомах може залежати від різних причин. Іноді це просто стандарт, який закріпився в даній мові, і порушувати цей стандарт, коли треба, щоб читач повірив у написане (а це потрібно завжди), – не тільки не бажано, але й протипоказано, бо підкутий читач одразу відчує фальш.