Діялог, як і всі інші деталі художнього полотна, повинен підтверджувати реальність описуваного. Від того, наскільки це вдається автору, залежить і його успіх як письменника.
Напівбожевільний афганець, жбурнувши в героя досить цікавого оповідання ручну гранату, супроводить цю акцію словами: “На! Отримуй! Гад!”. Чи це реальний вигук для української мовної стихії? Це переклад з російського “На! Получай! Гад!”. Автор українського оповідання, очевидно, задумувався над цим вигуком. Швидше за все афганець був російськомовний. Отже, під цим оглядом його мову не треба було б українізувати, а написати просто “На! Получай! Гад!”. Але автор підійшов до подій з позиції українського спостерігача, який українською мовою розповідає спостережене українським же читачам. І тому в його творі всі герої говорять по-українськи, в тому числі й афганець. Інакше кажучи, ветеран війни говорить так, як зрозумів його мову український автор. А раз так, то афганець має говорити мовою автора, тобто українською мовою. Українець у такій ситуації навряд чи скаже “Отримуй!”, бо в нашій мові усталилися інші вирази: “На тобі!”, “Нате Вам!” або “Маєш!”, “Маєте!”. Коли ж “дарунок” доручувано кидькома, то українець скаже “На! Держи!”. Саме так і належить казати згаданому афганцеві: “На! Держи! Гад!”.
У цьому ж оповіданні дівчина, яка вчиться у швейній фабриці на швачку, зустрічає свого кавалера, – курсанта міліції, - що прийшов на побачення обліплений землею, – таким вигуком “Боже! У що ти перетворив свою… форму?”. Я маю великий сумнів, що навіть майбутній доктор філософії в описаній сцені буде так кучеряво висловлюватися. Найперша реакція людей у такій ситуації буває така: “Де ти так вимазався?” або “Де ти так вимазав свій одяг?”. Слово вимазатися у значенні забруднитися фіксує Словник Грінченка, Словник Желехівського, Українсько-англійський словник Андрусишина, а також РУС А. Кримського. Підсовєтські ж словники не знати чому “мали зуб” на це слово, і там, де його треба було “засвічувати”, пропонували цілу низку синонімів, а його – найпоширенішого в живій мові слова – не наводили. Може, тому й автор новели замість живого питання з уст дівчини, наділив її пасажем, який у декого викликає “реакцію відторгнення”.
Ідеться про переклад з російської мови. В українському перекладі лікар так звертається до пацієнта: “Нумо, підніміть сорочку…”. З цього незграбного перекладу випливає, що російський текст мав такий вигляд: “Ну-ка, поднимите рубашку…”. Слово нумо, що з’явилося в перекладі, тут абсолютно не до речі. Воно було б на місці, якби лікар звертався до кількох пацієнтів “Ну-ка, поднимем рубашки!”; тоді треба було б ужити це слово: “Нумо, піднімім сорочки!”. Отже, переклад неадекватний. Перекладач не знайшов нічого відповідного у словниках, і помилково обрав форму нумо, не зрозумівши ремарки, яка засвідчувала, що це форма для першої особи множини, звертання ж в оригіналі було до другої особи множини: (Вы) поднимите. В такому разі треба по-українськи сказати (чого нема у РУСах): “А підніміть-но сорочку!”.
Що саме так має звучати українська форма свідчать не лише українські класики, а й напівросійський класик Гоголь. Гоголів Тарас Бульба звертається до сина так: “А поворотись-но, синку!”, що кондовою російською мовою передається так: “Ну-ка, поворотись, сынок!”. Отже, російське “ну-ка + дієслово” по-нашому треба віддати “а + дієслово + – но”. Маємо приклади такого вжитку і в українській літературі: “А дай-но вогню – люльку закурити (М Коцюбинський). По-російськи це треба віддати так: “Ну-ка, дай огня – трубку закурить”. Брак всеосяжного перекладу форми ну-ка в РУСах, причинився до неякісного українського перекладу, що й собі впливає на попит на українську книжку. Цей попит перебуває у прямій залежності від якости словників. А це значить, що українство мало б залучити до укладання словників щонайдосвідчених філологів, в тому числі письменників і практиків живого українського слова. Без надійної словникової бази сподіватися на підвищення попиту на українську книжку підстави невеликі. Реклама в даному разі матиме протилежний ефект. Розрекламований неякісний продукт може відбити охоту у читачів і від якісного.