Іноді на допомогу шукачу нових форм може прийти забортна лексика, тобто лексика, яка існувала в нашій мові, але не знати чому опинилася за бортом словників та літературної мови і, щиро кажучи, забулася, хоч вона відповідала і відповідає стандартам літературного мовлення і до того є органічно українська. До такої лексики належить слово провидливий, що відповідає канонізованим тепер, не без впливу сусідніх мов, словам передбачливий і прозорливий. Слово це вживає Марко Вовчок у повісті “Три долі”: “Очі ж мої усе бачили добре – де ж провидливість моя непомилешна?”. Слово провидливість не виникло само собою. Очевидно, існував прикметник провидливий, досі ніде не зафіксований, хоч і подибуваний у живій мові. Щождо слова провидливість, то його фіксує “Русько-німецький словник” Желехівськоо із вказівкою, що його вжито у творах М. Вовчка. Але Грінченко зігнорував провидливість, і це визначило долю цього слова. Його нема ніде більше. А слово ж наше питоме. Існують же слова провидець, а ще провидіти, яке значить передбачати, прозирати. Від слова провидіти й походить провидливий, а від нього – провидливість. Натомість у нашій мові запанувало слово прозорливий або прозірливий, яке має аналоги у російській та польській мовах. Своє ж оригінальне і неповторне провидливий ми забули. Тож чи не буде закономірним відродження цього слова як нової форми? Пише сучасний автор “Ніколи він… не був таким прозорливим у стосунках із жінками…”. Автор пише так, як склалося історично через пасинкове становище нашої мови під окупантами. Чи ж не краще й оригінальніше буде звучати: “Ніколи він… не був таким провидливим у стосунках із жінками…”? На мій смак, краще.
Редактор-шукач нових форм має бути дослідником, і результати своїх досліджень використовувати у практиці. Тут допоможе глибоке почуття мови і розвинений мовний смак. Не можна пересичувати тексти новими формами, але не можна і нехтувати їх, коли цього вимагає текст. Пильне око Редактора не може допустити, щоб герої довірених йому творів пили з горлечка будь-які напої, а надто повітряне шампанське.
15. З НЕБА НА ЗЕМЛЮ
Письменник (і редактор) трагічної долі (заподіяв собі сам на еміграції смерть) – Василь Гайдарівський у розмові з поетом В. Біляєвим казав так: “Саме виловлення мовних і друкарських помилок – це функція доброго коректора. А редактор… крім досконалого знання мови, стилів і смаків, мусить відчувати пульс, дихання твору. Він не сміє пропустити жодного недогляду автора. Справжній редактор – додатковий творчий чинник для автора. Він мусить також мати відвагу і обов’язок, чуєте – обов’язок! – підказати, а де треба, наполягти на потрібних поправках, додатках, скороченнях і змінах…”.
До згаданого конечного мінімуму редакторської ерудиції: “знання мови, стилів, смаків” треба додати ще й глибоке знання літератури – класичної та сучасної, а також історії, плюс знання – хай і не аж дуже глибокі – кількох іноземних мов.
Деякі сучасні писателі, бажаючи показати свою освіченість, або справити гумористичний ефект, називають свої твори чужомовними словами. Один такий скорохвацький автор назвав свою книжку Homo honorarus, де йшлося про людей, що прагнуть гонорарів. Очевидно, що першим, кого мала б “узяти на зуб” згадана книжиця, це сам автор, бо, він якраз і є представник “гонорарної людини”. У гонитві за нібито чужим йому гонораром і славою гумориста, він оскандалився, довівши, що марно тер штани на університетській лаві, бо не засвоїв елементів латини, яку мусив вивчати. Латинською ж мовою “гонорарна людина” – Homo honorarius. Як тут не згадати монологу ревізора з комедії Гоголя: “З кого смієтесь? Із себе смієтесь!”. Нема сумніву, що твір гумориста ніхто не редагував, а якщо й редагував, то такий же ерудит, як і автор.
Кортячка ошелешувати читача іноземними словами у назві книжок має неабияке поширення. Читаю таку назву: Personae verbum і тут таки в дужках переклад (Слово іпостасне). Питається, нащо така подвійна бухгалтерія? Чи не досить назви в одній мові? Воно й українська назва так само замудра. 90 % читачів не зрозуміють, що воно таке іпостасне слово. Автор, безперечно, не “спускався” до розмов з добрим редактором. І сам собі пошкодив.