Вона метушилася й поглядала то сюди, то туди, а Ріплі в розчарованому подиві намагався взяти її за руку.
— Дай мені руку, — закликав він. — Хіба не я першим призначив побачення?
— Але ж я не знала, чи прийдеш ти, чи ні, — вперто повторювала дівчина.
Елвуд та сестри теж захлиналися в благаннях, аби та не руйнувала компанії.
— Можливо, я піду з вами на колесо огляду, — неохоче мовила вона, — тільки не на «Старий млин»! Той хлопець образиться.
Впевненість Ріплі похитнулася від такого удару, він навіть рота роззявив; його руки відчайдушно намагалися захопити руку дівчини. Безіл стояв, кидаючи швидкі, болісно-ввічливі погляди на свою дівчину. Іноді, з виразом безконечного докору, він поглядав на інших. З усієї компанії один тільки Елвуд залишався задоволеним і впевненим у своєму становищі.
— Ходімо на колесо огляду, — з нетерпінням запропонував він, — не можемо ж ми тут стояти всю ніч!
Біля кіоску норовиста Олівія — так її звали — знову завагалася, насупилася, оглядаючи юрбу так, немов усе ще сподівалася на раптову появу суперника Ріплі.
Та коли кабінки, що ринули вгору, знову опустилися вниз, вона дозволила себе вмовити покататися ще раз, і три пари, зі своїми клопотами, повільно здійнялися в повітря.
Коли кабінка піднялася вгору, рушаючи уявною колією в небі, Безілові спало на думку, що він отримав би значно більше задоволення, опинившись тут в іншій компанії — ба навіть на одинці. Внизу, новим розмаїттям барв мерехтів ярмарок; там, на краю бляклих, ледь помітних вогнів, оксамитна темрява здавалася м’якою на дотик. Та хлопець не зміг завдати болю тому, кого вважав неповноцінним. Через хвилину він звернувся до дівчини поруч.
— Ти живеш в Сент-Полі чи Міннеаполісі? — завів він світську бесіду.
— У Сент-Полі. Я навчаюся в школі номер сім.
І тут створіння несподівано притулилося до нього.
— Б’юсь об заклад, ти хлопець спритний.
Він обійняв її за плечі і виявив, що вони були теплими. Вони знову дісталися вищої точки колеса, і над їхніми головами простягнулося небо, затим, крізь пориви музики, що лунали з віддалених калліоп[7], вкотре почали падати вниз. З обережності відвернувшись, Безіл притиснув дівчину до себе. А коли вони знову ринули до небес, він схилився й поцілував її в щоку.
Дотик його схвилював, та краєчком ока юнак постійно бачив обличчя дівчини, — Безіл сповнився вдячності до гонга, який сповістив, що катання завершено.
Тільки-но три парочки вийшли з-за огорожі атракціону, як Олівія буквально зойкнула від щастя:
— Он він! — вигукнула вона. — Це Білл Джонс, з яким ми сьогодні познайомилися! Той хлопець, з яким у мене сьогодні побачення!
До них наближався юнак, який, мов цирковий поні, ступав поважно й зі спритністю справжнього капельмейстера крутив невеличку бамбукову паличку. Під обачним псевдонімом троє хлопців упізнали друга й ровесника — це був не хто інший, як незрівнянний Г’юберт Блер!
Він підійшов ближче й привітав усіх доброзичливим смішком. Хлопець зняв своє кепі, підкинув його вгору, зловив і, з веселою усмішкою, надів козирком набік.
— Чудово! — сказав він Олівії. — Я вже тут п’ятнадцять хвилин чекаю на тебе.
Він вдав, що хоче вдарити її паличкою, вона радісно захихотіла. Всі чотирнадцятилітні дівчата і навіть певний підвид старших, інфантильних жінок, завжди мліли від нього. Тіло його мало гарну будову, фігура перебувала в постійному граціозному русі. Він мав кирпатенький, «пікантний» носик; приваблював усіх своїм сміхом й плекав схильність до хитромудрих лестощів. Коли дістав із кишені карамельку, поклав її на чоло, струсив й спіймав ротом, будь-якому сторонньому спостерігачеві стало б зрозуміло, що Ріплі більше не судилося бачити Олівії — принаймні сьогодні.
Всі настільки зачарувалися, що й не помітили, як в очах Безіла зблиснув промінь надії; з граціозною підступністю шляхетного грабіжника він зробив чотири прудких кроки назад, прослизнув крізь щілину парусинового тенту й зник в порожньому приміщенні павільйону сільськогосподарських машин. Опинившись в безпеці, Безіл заспокоївся й, згадавши, який кумедний вигляд мав Ріплі щойно з’явився Г’юберт Блер, зігнувся в дугу від нестримного сміху в напівтемряві.
За десять хвилин у віддаленій частині ярмарку якийсь юнак обережно, проте швидко, прямував ближче до феєрверків, розмахуючи в такт кроків бамбуковою тростиною, яку придбав нещодавно. Кілька дівчат захоплено зиркнули на нього, та він гордовито пройшов повз них. Юнак трохи втомився від людей, однак втома майже розчинилася в суєті життя. Він просто йшов і насолоджувався своїми довгими штаньми.
7
Калліопа — паровий орган (музичний інструмент), котрий використовує локомотивні або пароплавні гудки. Названий на честь давньогрецької музи Калліопи.