— Імоджен, ти коли-небудь цілувала хлопчика?
— Ні. — Почулися недовірливі вигуки. — Не цілувала! — з обуренням підтвердила вона.
— Добре. А тебе коли-небудь цілували?
Зашарівшись, але зберігаючи спокій, вона кивнула і додала:
— Я нічого не могла вдіяти!
— І хто це був?
— Не скажу.
— Ага! Г’юберт Блер, хто ж ще?
— Імоджен, яка у тебе улюблена книга?
— «Беверлі з Гростарка»[14].
— А хто з дівчат тобі найбільш до вподоби?
— Пейшн Джонсон.
— Хто така?
— Ну, одна дівчина, зі школи.
На щастя, місіс Біссел відійшла від вікна.
— А хто із хлопчиків подобається?
Імоджен відповіла впевнено:
— Безіл Лі.
Цього разу запанувала неймовірна тиша. Безіл анітрохи не здивувався — адже нас ніколи не дивує власна популярність, — але усвідомив, що про нього говорили зовсім не ефемерні створіння, які народжувалися в уяві з прочитаних книг і спогадів про зауважених мимохідь у юрбі осіб, чиї голоси він на мить розчув у пісні Джо Гормана. І коли незабаром із дому долинув перший батьківський оклик, який кликав додому когось із дочок, і дівчата, щебечучи, дружно втиснулися в лімузин Гледіс ван Шеллінгер, Безіл навмисне затримався в тіні, щоб ніхто не подумав, що він ніби красується. А затим, у нього в голові зажевріла шалена думка про те, що якщо він познайомиться з Джо Горманом ближче, то, можливо, і співатиме, як він — він підійшов до Джо і запропонував зайти до крамниці Ламберта випити по склянці содової.
Джо Горман був високого зросту, з білявими бровами і недотепним виразом обличчя. До їхньої компанії він увійшов зовсім нещодавно. Безіл йому не подобався — він не забув, що торік Безіл гнув перед ним кирпу, але нові чутки він завжди вбирав із жадібністю і зараз був прямо-таки приголомшений очевидним успіхом Безіла у дівчат. У крамниці Ламберта було весело; великі метелики билися об металеву сітку дверей, за столиками сиділи млосні пари в білих сукнях та легких костюмах. Безіл зателефонував додому, і йому дозволили.
Вийшовши із залитої світлом крамниці в темряву, Безіл занурився в якийсь нереальний світ, йому здавалося, що він може на себе глянути збоку, і приємні події сьогоднішнього вечора почали набувати для нього нової вагомості.
Умиротворений гостинністю Джо, він почав обговорювати питання, що його хвилювало.
— Сьогодні трапилася доволі цікава річ, — зі зневажливою посмішкою зауважив він.
— Ти про що?
— Ну, всі ці дівчата, які говорили, що я подобаюся їм більше за всіх. — Джо приголомшила ця фраза. — Цікаво, — говорив далі Безіл, — в школі мене не вважали популярним хлопцем, мабуть, тому що я поводив себе надто чванькувато. Певно, річ у тім, що деякі хлопці популярні серед хлопців, а деякі — серед дівчат.
Він розкрився перед Джо, хоча не розумів цього, та й сам Джо відчував лише непереборне бажання змінити тему бесіди.
— Коли у мене буде автомобіль, — сказав Джо, тільки-но вони піднялися до його кімнати, — ми кататимемося з Імоджен і Маргарет!
— Чудово!
— Ти запросиш Імоджен, я — Маргарет; ну, або ще когось. Я, звісно, розумію, що подобаюсь їм значно менше, ніж ти...
— Скажеш дурницю! Це тому, що ти в нашій компанії ще не освоївся.
Для Джо це було болюче питання, і таке зауваження його не потішило. Та Безіл цього не помітив:
— Коли хочеш бути популярним, ти мусиш бути ввічливим зі старшими! Сьогодні, наприклад, ти не привітався з місіс Біссел.
— Щось я зголоднів, — поспішно мовив Джо. — Ходімо в буфетну, пошукаємо що-небудь попоїсти?
В одних піжамах вони спустилися вниз. Щоб остаточно змусити Безіла більше не говорити на цю тему, Джо почав тихенько наспівувати:
Ох, прекрасна лялечко моя,
Ти така...
Але після місяця цькувань у школі події цього вечора надто подіяли на Безіла. Він почав відчувати до себе глибоку повагу. На кухні, вважаючи, що від нього чекають порад, він знову взявся за своє:
— Послухай, ось даремно ти носиш ці білі краватки! Ніхто з тих, хто навчався в Новій Англії, такої не носить!
Джо, злегка спалахнувши, відвернувся від холодильника, і у Безіла виникло якесь недобре передчуття. Але він не вгамовувався:
— А ще, скажи батькам, хай відправлять тебе навчатися до Нової Англії. Тобі корисно буде! До того ж, якщо ти збираєшся вступати в який-небудь коледж, спочатку краще закінчити тамтешню школу. Тебе там швидко до розуму доведуть.
14
«Беверлі з Гростарка» — роман Дж.-Б. Маккатчена про пригоди дівчини Беверлі Келхун, яка видає себе за спадкоємицю престолу вигаданої європейської країни Гростарк. Екранізований С. Франкліном на кіностудії «Метро Голдвін-Маєр» 1926 р.