Коли закінчився обід і учні юрбою повалили геть з їдальні, до Безіла підійшов тренер команди Ексетера і сказав:
— Лі, я зустрічав багато квотербеків із різних шкіл, але ще ніколи я не бачив такої чудової гри!
Доктор Бекон підкликав його до себе кивком голови. Поруч із ним стояло двоє випускників школи Св. Ріджиса, які приїхали на матч із Принстона.
— Безіле, гра була досить напруженою! Ми всі пишаємося нашою командою і... особливо — тобою! — Ніби похвала видалася йому надмірною, він поквапився додати: — І всіма іншими, звісно!
Він відрекомендував Безіла випускникам. Про одного з них — Джона Гренбі — Безіл чув. Говорили, що в Принстоні його вважають «великою людиною» — серйозний, чесний і симпатичний юнак, із доброю усмішкою й великими щирими блакитними очима. Школу Св. Ріджиса він закінчив ще до Безілового вступу.
— Відмінна гра, Лі! — і Безіл у відповідь видав належний скромний смішок. — Чи не матимете сьогодні трохи часу? Мені б хотілося з вами трішки поговорити.
— Звичайно, сер! — Безіл був задоволений. — Будь-коли!
— Тож пройдемося, погуляємо, скажімо, о третій? Мій потяг відходить о п’ятій.
— Залюбки!
Немов на крилах, Безіл злетів до своєї кімнати в корпусі шестикласників. Усього рік тому він був, напевно, найменш популярним хлопцем у школі — Пиндик Лі. Тепер зрідка однолітки через забудькуватість кликали його Пиндиком, до того ж негайно вибачаються.
Якийсь хлопчак висунувся з вікна корпусу Мітчелл і, помітивши Безіла, вигукнув: «Відмінна гра!». Темношкірий садівник, підрівнюючи живопліт, усміхнувся, побачивши його, й гучно озвався: «Та ви їх майже розгромили, сер, та ще й сам!». Коли Безіл увійшов до будівлі, комендант гуртожитку містер Гікс вигукнув: «Вони повинні були зарахувати той тачдаун! Саме неподобство!». Стояв прохолодний золотистий жовтневий день, оповитий блакитним серпанком бабиного літа — за такої погоди завжди добре мріється про майбутню славу, про тріумфальні прибуття у великі міста, про романтичні зустрічі з таємничими, мов незбагненні русалії, дівчатами. Опинившись у себе в кімнаті, він занурився в сон наяву, крокуючи з кутка в куток і повторюючи про себе уривки фраз: «...ніколи не бачив такої чудової гри!», «...татко твій — боягуз!», «Ще раз влаштуєш офсайд[30], і я надеру твій жирний зад!».
Раптом він повалився на ліжко від сміху. Бо той, кому погрожували, в перерві ще й вибачався — то був Порк Корріган, від якого торік Безілу довелося тікати цілих два сходових прольоти!
О третій він зустрівся з Джоном Гренбі, і вони відправилися гуляти на пік Грюнвальда, слідуючи стежкою вздовж довгої та низької цегляної стіни; ця стіна сонячного ранку завжди нагадувала Безілу про якісь туманні та сміливі пригоди, зовсім як в книзі «Широке шосе»[31]. Певний час Джон Гренбі розповідав про Принстон, але, зрозумівши, що в серці Безіла глибоко засів Єль, і лише Єль, він здався. Через якийсь час на його вродливому обличчі з’явився розсіяний вираз, він усміхнувся — і ця усмішка, здавалося, була відбитком іншого, кращого світу.
— Лі, я дуже люблю школу Св. Ріджиса! — раптом випалив він. — Тут я провів найщасливіші роки свого життя. Я винен їй стільки, що й повік не розплачуся. — Гренбі несподівано повернувся і поглянув на Безіла. — Цікаво, а ти сам розумієш, що міг би тут здійснити?
— Що? Я?
— Чи усвідомлюєш ти, який вплив могла б мати твоя чудова гра?
30
Положення «поза грою», або офсайд (англ. offside) — правило в деяких командних видах спорту, що забороняє гравцю брати участь у грі при певному положенні на полі. Зазвичай порушення правила офсайду карається втратою м’яча/шайби командою.
31
«Широке шосе» — пригодницький роман англійського письменника Джеффрі Фарнола (1878–1952); герой роману — авантюрист англійського історичного періоду Регентства Пітер Вайбарт. Опублікований 1910 р. — Прим. ред.