Біля входу в кабаре Безіл неабияк розхвилювався: сучасні танці належали до тієї категорії речей, щодо яких Джон Гренбі був особливо непримиренний.
У гардеробній він підійшов до Джорджа Дорсі:
— У нас є вільний юнак? Як гадаєш, чи не буде заперечень, якщо я танцюватиму самі вальси? Решту я танцюю так собі...
— Звичайно, жодних проблем, — він із цікавістю поглянув на Безіла. — Овва, та невже ти взагалі від усього вирішив відмовитися?
— Ні, не від усього... — знітився Безіл.
Танцювальна зала вже була переповнена. Особи різного віку та рангів напружено ковзали під нервові та бурхливі ритми модної мелодії «Переборщив з гірчицею»[37]. Три пари, що утворилися, миттєво встали з-за столу, залишивши Безіла на самоті. Споглядаючи у різні боки, він намагався переконати себе, що глибоко зневажає те, що відбувається, але досить добре вихований, щоб демонструвати це. Однак навколо було на що подивитися, а тому зберігати такий настрій виявилося складно; і він, як зачарований, сидів і дивився на енергійні ніжки Жобени, аж раптом до нього за столик сів недобре зодягнений юнак років дев’ятнадцяти.
— Перепрошую, — заговорив він з перебільшеною люб’язністю, — чи не за цим столиком сидить юна міс Жобена Дорсі?
— Так, за цим.
— Мене запросили тут сісти. Прізвище моє — де Вінчі. І не запитуй — з художником ми не рідня!
— Моє прізвище Лі.
— Дуже добре, Лі. Що тобі замовити? Що ти сьогодні п’єш? — Наблизився офіціант з тацею, і де Вінчі з огидою поглянув на те, що принесли. — Чай, суцільний чай... Офіціанте, принесіть-но мені подвійний «бронкс»[38]... А для тебе, Лі? Те саме?
— Ні-ні, дякую, — швидко відповів Безіл.
— Тоді несіть один.
Де Вінчі зітхнув; у нього був стомлений вигляд пияка, який вже кілька днів не виходить із запою.
— Онде гарненький песик під столом. Даремно вони дозволяють тут курити, якщо сюди проводять собак.
— А в чому річ?
— Дим роз’їдає очі.
Його логіка викликала у Безіла деяку розгубленість.
— Тільки не кажи мені про собак, — з глибоким зітханням продовжував де Вінчі. — Я намагаюся про них не думати.
Безіл охоче змінив тему, поцікавившись, чи навчається його співрозмовник у коледжі.
— Два тижні. — Для більшої переконливості де Вінчі підняв угору два пальці. — Рівно стільки мені треба було, щоб закінчити Єль. Я був першим, кого в п’ятнадцятому році вигнали з Шеффу[39].
— Сумно, — щиро відказав Безіл. Зробивши глибокий вдих, він зобразив співчутливу посмішку. — Твої батьки, либонь, засмутилися.
Де Вінчі витріщився на нього з-під лоба, немов з-за скелець окулярів, але не встиг він відповісти, як танець скінчився й інші повернулися за столик.
— Вітаю, Скідді.
— Нарешті, Скідді!
Всі вони добре зналися. Один з першокурсників поступився йому місцем поряд із Жобеною, і між ними зав’язалася приглушена розмова.
— Це Скідді де Вінчі, — шепнув Джордж на вухо Безілу. Того літа вони з Жобеною побралися, та підозрюю, що з неї вистачило. — Траплялося, вони тікали на авто його матусі в Бар-Харбор; вели себе просто жахливо.
Несподівано Безіл зашарівся від хвилювання, ніби хтось клацнув електричним ліхтариком. Він дивився на Жобену — її нескінченно відчужене обличчя на мить просвітліло, хоча усмішка відразу стала сумною; в її очах читалася щира доброзичливість, але не було радості. Безілу захотілося дізнатися, чи бентежить Скідді де Вінчі розрив із Жобеною. Можливо, якщо він виправиться, кине пити й повернеться до Єля, вона змінить рішення.
Знову заграла музика. Безіл зніяковіло розглядав свою чашку.
— Танго, — сказав Джордж. — Танго ж можна танцювати, га? У ньому нічого поганого немає — іспанський танець.
Безіл замислився.
— Звичайно, можна, — наполягав Джордж. — Кажу тобі, це іспанський танець. Чим тебе бентежить іспанське танго?
Один з першокурсників із цікавістю дивився в їхній бік. Перехилившись через столик, Безіл запросив Жобену на танець.
Перш ніж підвестися, вона щось шепнула де Вінчі, а потім, щоб компенсувати цю невеличку нечемність, усміхнулася Безілу. Він, з легким запамороченням, повів її до зали.
37
«Переборщив з гірчицею» — популярна мелодія 1913 р. у стилі регтайм, створена британським аранжувальником Сесилом Макліном (1883–1944) за мотивами французької пісеньки «Tres Moutarde». — Прим. ред.
39
Шефф — жаргонна назва Науково-технічного коледжу, одного з підрозділів Єльського університету. Заснований 1847 р. та згодом перейменований на честь залізничного магната і філантропа Джозефа Ерла Шеффілда (1793–1882), який пожертвував коледжу 130 тис. доларів. У 1956 р. коледж припинив функціонувати як окремий заклад.