Однак тактика «морочити голову» не допомогла; настирливість гостя стала Скідді надокучати. Врешті-решт, він зачинив валізу, залпом осушив склянку і заявив:
— Добре, мені час вирушати.
Вони вийшли разом, і Скідді спіймав таксі.
— Тобі в який бік? — запитав Безіл.
— У передмістя... Тобто в центр.
— Я з тобою, — зголосився Безіл. — Ми могли б... могли б випити... в «Білтморі».
Скідді завагався.
— Я тебе підкину до місця призначення.
Коли таксі загальмувало біля «Білтмора», Безіл не ворухнувся, щоб вийти.
— Хіба ти зі мною не підеш? — з надією запитав він.
Насупившись, Скідді глянув на годинник:
— Часу обмаль.
Безіл засмучено відкинувся на спинку сидіння:
— Самому мені туди йти не варто: я виглядаю дуже молодо, у мене навіть замовлення не приймуть, якщо зі мною не буде когось соліднішого.
Вмовляння подіяли. Скідді вийшов із таксі, примовляючи: «Лишень хутчіш», і вони увійшли в бар.
— Що ти питимеш?
— Що-небудь міцніше, — відповів Безіл, запалюючи першу цигарку за місяць.
— Два «стінгери»[42], — замовив Скідді.
— Це не серйозно.
— Тоді два подвійних «стінгери».
Краєчком ока Безіл зиркнув на годинник. Було двадцять по п’ятій. Не чекаючи, поки Скідді доп’є свій коктейль, він зробив знак офіціанту повторити замовлення.
— Ні-ні! — запротестував Скідді.
— Моя черга, не сперечайся.
— Ти ж не доторкнувся до свого келиха.
Безіл з огидою пригубив коктейль. Він зауважив, що від нової порції спиртного Скідді дещо розслабився.
— Піду я, — машинально вимовив він. — Важлива зустріч.
Тут Безіла осяяло.
— Я от гадаю: чи не завести собаку? — оголосив він.
— Не говори зі мною про собак, — скорботно мовив Скідді. — У мене були жахливі переживання щодо собаки. Я тільки нещодавно оговтався.
— Я вважаю, собака — найкращий друг людини, — не вгамовувався Безіл.
— Справді? — Скідді щосили ляснув долонею по столу. — Я теж так вважаю, Лі. Саме так.
— Ніхто не любить тебе так віддано, як собака, — продовжував Безіл, сентиментально вдивляючись удалечінь.
Тут принесли другу порцію подвійних «стінгерів».
— Дозволь розповісти мені про собаку, якого більше немає, — погодився Скідді. Він глянув на годинник. — Уже спізнююся, та одна хвилина погоди не змінить — ти ж любиш собак.
— Люблю їх понад усе на світі, — Безіл підняв свій перший келих, який ще був наполовину повний. — За наших найкращих друзів, за собак!
Вони випили. На очах Скідді заблищали сльози.
— Слухай, я тобі розповім. Узяв я цього песика ще цуценям, виростив, вигодував. Красень був, ердельтер’єр, породистий, від Мактавіша Шостого.
— Зуб даю, що красень!
— Ще б пак! Слухай...
Заговоривши про свого собаку, Скідді зм’як, й Безіл підсунув йому свій непочатий келих, який той відразу міцно стиснув пальцями. Підкликавши бармена, Безіл замовив ще два «стінгери». На настінному годиннику було п’ять хвилин по шостій.
Скідді говорив і далі. Згодом лише сам погляд на журнальну статтю про собак викликав у Безіла гострий приступ нудоти. О пів на сьому Скідді, похитуючись, підвівся:
— Треба йти... Важливе побачення... Не хотів би засмутити...
— Гаразд. Ходімо до шинквасу та вип’ємо ще по одній наостанок.
Скідді був знайомий з барменом і трохи потеревенив із ним, оскільки час вже не мав значення. Він випив зі своїм давнім приятелем, щоб побажати йому успіху в досить важливій справі. Потім осушив ще келих.
Чверть на восьму Безіл вивів Леонарда Едварда Девіса де Вінчі з бару готелю, залишивши його валізу під опікою бармена.
— Важлива зустріч... — бурмотів Скідді, поки вони чекали таксі.
— Дуже важлива, — підтвердив Безіл. — Я маю переконатися, що ти туди потрапиш.
Коли під’їхала машина, Скідді завалився на сидіння, а Безіл сказав шоферу адресу.
— Дякую тобі, бувай! — вигукнув Скідді. — Зайдімо ще куди-небудь, вип’ємо ще один раз за кращих друзів людини.
— Е ні, — відмовився Безіл, — у тебе надто важлива зустріч.
— Ти правий. Надто важлива.
Машина рушила, і Безіл дивився їй услід, поки вона не зникла за рогом. Скідді їхав на Лонг-Айленд провідати могилу улюбленого песика.
Раніше Безіл не брав до рота ані краплі спиртного, і зараз у його і без того охоплену тріумфальним полегшенням голову вдарило ще й три коктейлі, які йому довелося в себе перехилити. Повертаючись в будинок Дорсі, він звів очі до неба і вибухнув реготом. Почуття власної гідності, що було втрачене минулої ночі, знову повернулося до нього; його гріла впевненість у своїй могутності.
42
Стінгер (англ. Stinger) — алкогольний коктейль на основі м’ятного лікеру і спирту, які ретельно перемішують струшуванням і подають у коктейльному келиху.