Через якийсь час він зрозумів, що йдеться про звичні турботи, пов’язані з родинним бізнесом, і пішов на кухню перекусити. На зворотному шляху він зіткнувся з матір’ю, котра квапливо спускалася сходами. Вона частенько кліпала очима, капелюшок на ній був задом наперед, що свідчило про неабияке хвилювання.
— Мені необхідно з’їздити до твого дідуся.
— Що трапилося, мамо?
— За словами дядька Еверетта, ми втратили силу-силенну грошей.
— Скільки? — стривожився він.
— По двадцять дві тисячі доларів кожен. Але це ще не остаточні підрахунки.
Вона пішла.
— Двадцять дві тисячі! — повторив він пошепки.
Уявлення його про гроші були дещо розпливчасті та побіжні, однак він зауважив, що під час сімейних вечер одвічна розмова про продаж залізничній компанії кварталу на Третій вулиці нещодавно змінилася тривожними бесідами про акції «Західної муніципальної комунальної компанії». О пів на сьому зателефонувала мати й звеліла йому повечеряти. З нестримним занепокоєнням, він сів за стіл на самоті, навіть не зауважив розгорнуту «Міссісіпську компанію»[43], що лежала біля тарілки. Стривожена й сумовита, матір повернулася о сьомій і, впавши поруч з ним на стілець, виклала деталі їхнього фінансового становища: вона, її брат Еверетт і їхній батько втратили більш як вісімдесят тисяч доларів. Її охопила паніка й, сидячи за столом, жінка зацьковано озиралася на всі боки так, ніби гроші витрачалися навіть тут, а вона намагалася негайно скоротити витрати.
— Мушу припинити продаж акцій, інакше у нас нічого не залишиться, — заявила вона. — Нам доведеться виживати на три тисячі на рік, ти це розумієш, Безіле? Не уявляю, як зможу відправити тебе до Єля.
У нього душа в п’яти сховалася: майбутнє, яке, як маяк, завжди затишно світило попереду, наостанок яскраво спалахнуло і згасло. Мати здригнулася і рішуче похитала головою:
— Доведеться тобі вступати до університету штату.
— Аякже! — вигукнув Безіл.
Коли вона побачила, як витягнулося і стало нерухомим його обличчя, їй стало його шкода, але вона заговорила далі досить різким тоном, яким зазвичай говорять із тими, кому ви змушені відмовити.
— Мені досить прикро, адже тато мріяв, щоб ти навчався в Єлі. Але кажуть, що разом з одягом та дорогою це потягне на дві тисячі за кожен навчальний рік. Дідусь допоміг мені оплатити твоє навчання в школі Св. Ріджиса, але саме він завжди стверджував, що вищу освіту краще здобувати в державному університеті.
Як уві сні, мати попленталася наверх із чашкою чаю, а Безіл залишився в темній вітальні наодинці зі своїми думками. Зараз втрата грошей означала для нього лише одне: він не поїде навчатися до Єля. Самі ці слова, які ще не набули значення, тиснули на нього неабияким тягарем — адже він безліч разів за звичкою виголошував: «Я вступаю до Єля»; поступово він усвідомив, скільки приємних і знайомих надій віддаляється від нього разом із цими словами.
Єль означав для нього далекий американський Схід, безмежна туга за яким опанувала ним відтоді, як він уперше прочитав книги про життя у мегаполісах.
У старих штатах, далеко від тужливих залізничних вокзалів Чикаго і нічних пожеж Піттсбурга[44], відбувалося щось таке, від чого серце його тріпоче. Він уже перейнявся неосяжно вабливою суєтою Нью-Йорка, напругою днів і ночей величезного міста, дзвінкою, мов натягнуті дроти. Там нічого не доводилося домальовувати, бо це і була сама суть романтики — життя барвисте і принадне, як у книжках та мріях.
Але шлях до цього незбагненного та заможного існування простягався крізь браму Єля. Вже сама ця назва викликала спогад про героїчну команду, яку раннього морозяного листопадового вечора згуртувало нездійсненне завдання; потім він згадав про групу бездоганних, аристократичних джентльменів у циліндрах і з тростинами, які стояли в барі готелю «Мангеттен». І, невіддільний від тріумфів і нагород, труднощів і славетних перемог, в його уявленні постав неодмінний і незрівнянний дівочий образ...
Але ж на навчання можна заробити? Раптом ця ідея видалася йому цілком досяжною. Він почав стрімко міряти кімнату кроками, декламуючи майже вголос:
— Ну звичайно, так і треба вчинити.
Він поквапився нагору і, постукавши в кімнату до матері, оголосив натхненним голосом провидця:
— Мамо, я знаю, що робити! Я сам зароблятиму на навчання в Єлі.
Він присів до неї на ліжко, і вона дещо замислилася. Вже кілька поколінь чоловіки в їхньому роді не вирізнялися особливою винахідливістю, тож ідея видалася їй несподіваною.
43
«Міссісіпська компанія» (1902) — історичний роман Емерсона Хоу (1857–1923) про життя Джона Ло, який прославився введенням паперових грошей у Франції і заснуванням сумнозвісної «Міссісіпської компанії».
44
У 1845 р. в Піттсбурзі вирували руйнівні пожежі, які знищили більш як тисячу будинків. Згодом місто було відновлене.