О третій годині ночі Емма вступила в розмову з двома літніми чоловіками. «Це не кінець, — сказала вона, — поведінка цих фашистів непередбачувана. Вони не мали запасного варіанта, тож можуть утратити все».
«Вони вже втратили, — сказав один із чоловіків. — їм забракло рішучості для негайного штурму будівлі. А тепер вже запізно. Але найголовніше те, що ми тут і стоїмо за справедливу справу».
У раді оборони увагу було зосереджено на діях двох підрозділів: оперативної групи в готелі «Мир», розташованого через дорогу від Білого дому, та спецбригади КДБ, що базувалася у віддаленому районі Теплому Стані.
Геннадій Янкович, який відповідав за збір розвідданих, усвідомлював, що, зважаючи на явний провал із підтримкою заколоту з боку керівників армії, єдиною надією путчистів залишаються спеціальні підрозділи КДБ, які все ще вважалися лояльними до них. Бригади КДБ, розташованої в Теплому Стані, було більш ніж достатньо, щоби покласти край опору в Білому домі. До її складу входили фахівці з рукопашного бою, оснащені бронежилетами, гранатами зі сльозогінним газом та іншими спецзасобами. На цій бригаді увагу ради зосередив дзвінок до Білого дому від двох її вояків з повідомленням про те, що бригада отримала наказ почати штурм будівлі близько третьої години ночі.
Після отримання цієї інформації групу депутатів відрядили до Теплого Стану, щоби вони поговорили з вояками бригади й спробували переагітувати їх. На подив депутатів, командири надали їм безперешкодний доступ до всіх солдатів, і вони розповіли їм, що цей переворот антиконституційний і спрямований проти народу, а народ має право захищати обраних ним представників.
Рада оборони не мала можливості оцінити успішність впливу депутатів на членів бригади.
Незадовго до запланованого штурму ця бригада залишила місце свого базування й почала рухатися в напрямку Білого дому. Однак, прибувши на Профсоюзну вулицю, що на південному заході Москви, бригада зупинилася. Впродовж більш ніж години Янкович не мав інформації. Нарешті о 4:30, коли над Москвою вже почало розвиднятися, він отримав телефонний дзвінок від приятелів когось із членів бригади КДБ: бригада не збирається штурмувати Білий дім, люди відмовляються виконувати цей наказ. Янкович зрозумів, що тепер заколотникам немає на кого спиратись, і вперше зітхнув із полегшенням.
Приблизно в той самий час Емма Брук залишила площу перед Білим домом і пішла Дев’ятинським провулком, повз нову будівлю американського посольства. Один із перехожих сказав їй, що місцева радіостанція «Ехо Москви», яка ретранслювала передачі радіо Білого дому, відновила своє мовлення.
Емма пройшла повз ряди американських автівок, залишених посеред вулиці як бар’єр проти танків, потім повернула на Садове кільце й пішла в напрямку площі Повстання. Розвиднялося, й Емма побачила, що день знову буде хмарним. Вдалині, на площі, виднілося скупчення темних танків. Раптом до неї наблизився якийсь чоловік і став кричати: «Йдіть звідси! Це не гра — це війна, це кров. Ви тут загинете!»
Емма злякалася, проте, озирнувшись довкола, не побачила ознак небезпеки. Потім помітила, що танки на площі Повстання ввімкнули фари й почали рухатися від Білого дому в напрямку площі Маяковського.
Спостерігаючи, як танки їдуть геть, Емма відчула неймовірне полегшення. Додому вона прийшла о п’ятій годині ранку й сказала своїй дванадцятирічній пасербиці: «Думаю, це кінець».
Коли Олена Райська потрапила на місце стрілянини на Садовому кільці, там стояв жахливий галас. Люди бігли до тунелю в майже істеричному стані. Солдати розмахували автоматами, щоби стримати натовп, а кілька депутатів кричали в мегафони: «Не стріляйте, не стріляйте!» Оскільки демонстранти були готові жбурляти в солдатів каміння, а солдати налаштовані знову стріляти в натовп, депутати стали кричати, що приберуть барикади, щоби БТРи могли виїхати.
За кілька секунд десятки людей почали відтягувати бетонні загорожі, а бронемашинам дали російські прапори, щоб їх більше не чіпали. Коли вони поїхали, Олена пішла до Білого дому, який тепер був оточений барикадами. Тут панувала атмосфера контрольованої паніки — люди повторювали звістки про те, що до Білого дому прямує Вітебська дивізія КДБ, відома як «головорізи». Їй знадобилося би дуже мало часу, щоби захопити будівлю.