Це протистояння завершилося цілковитою перемогою Єльцина. Російський З’їзд народних депутатів не тільки відхилив пропозиції прихильників жорсткої лінії про усунення його з посади, а і проголосував за надання йому нових повноважень. Президентські вибори в Росії було призначено на 12 червня.
Тепер Горбачов знову звернувся до питання реформ. Двадцять третього квітня він таємно зустрівся з Єльциним і керівниками ще вісьмох республік у підмосковному селищі Ново-Огарьово. Після десятигодинних перемовин учасники зустрічі підписали заяву, в якій закликали до укладення нового союзного договору і розробки нової конституції, після чого в 1992 році в усій країні мали відбутися вибори. Права союзних республік передбачалося «істотно збільшити», а шістьом республікам, не представленим на зустрічі — трьом прибалтійським, Молдові, Грузії та Вірменії, надавалося право відмовитися від підписання нового союзного договору. Горбачов офіційно відступився від наміру забезпечити єдність Радянського Союзу силою.
Тим часом партія, обурена маневруванням Горбачова, почала гуртуватися проти нього на квітневому пленумі 1991 року.
Пленум розпочав свою роботу в Кремлі в атмосфері приголомшеної недовіри. Члени ЦК, які звикли сприймати Горбачова та Єльцина як суперників, були ошелешені новоогарьовською заявою та гаданим примиренням обох лідерів.
О 15-й годині Горбачов відкрив пленум деякими вступними зауваженнями. «Давайте говорити відверто, товариші, — сказав він. — Було б негідно робити вигляд, нібито керівництво не помічає, що багато рядових членів партії дезорієнтовані, а... інші, включно з партійними керівниками, навіть впали в істерику. Ця атмосфера нагадує той... період, коли В. І. Ленін різко повернув партію та країну вбік НЕПу». Складність ситуації, продовжував Горбачов, є подібною: треба заохочувати підприємництво, обстоюючи права трудящих, і підтримувати суверенітет республік, захищаючи водночас союзну владу.
Зауваження Горбачова викликали загальне збентеження і лише поодинокі оплески. Після нього стали виступати члени ЦК, чиї промови віддзеркалювали нерозуміння подій, що відбувалися в країні, а також ностальгію за недавнім минулим.
Станіслав Гуренко, перший секретар ЦК КПУ, сказав: «Люди з гіркотою зазначають, що за останні роки країні завдано шкоди, якої їй і вороги не могли би завдати. Економіку зруйновано, суспільство розколоте, значна частина його живе за межею бідності. Безробіття, страйки та криваві міжетнічні конфлікти стали реальністю... Одне слово, ми швидко втратили все те, чого досягли... іноді ціною неймовірних зусиль усіх поколінь радянського народу...»
А. П. Рубікс, перший секретар Компартії Латвії: «Люди запитують, скільки мішків резолюцій треба надіслати в Москву, щоби було вжито конкретних заходів з відновлення правопорядку в країні?»
А. М. Зайцев, перший секретар Кемеровського обкому: «Ситуація в країні стала практично некерованою. Останні шість років призвели до хаосу і колапсу урядових структур і керівних органів... Антикомунізм і капіталізація економіки стали реальною політикою Радянського Союзу...»
Горбачов нарешті скипів. З червоним обличчям, здригаючись від обурення, він сказав: «Гаразд, досить, тепер я відповім усім... Я пропоную припинити дебати й зайнятися питанням генерального секретаря, а також тим, хто посяде його місце до наступного з’їзду партії. І ще тим, хто влаштує ті дві, три чи чотири партії в залі... Я подаю у відставку».
Тим самим Горбачов загнав консерваторів у безвихідь. За партійним статутом, його можна було замінити лише на з’їзді партії. Якби він пішов у відставку до того, як збереться новий з’їзд, то продовжував би виконувати функції генерального секретаря, контролювати партійне майно й навіть був би здатний створити нову партію. Консерватори не могли звільнити Горбачова, а він їх — міг.
Більшість членів ЦК були в опозиції до Горбачова, але їм був потрібен час, щоби згуртуватися проти нього. Тому 332 голосами проти 13 вони проголосували за виключення з порядку денного питання про відставку. Пленум продовжив свою роботу, обговорюючи проблеми економіки та національних конфліктів. І все ж таки усім було ясно, що усунення Горбачова з посади генерального секретаря є питанням найближчого майбутнього.