Гірники запитували й про страйк у Воркуті, де шахта «Воргашорська» припинила роботу, висунувши політичні вимоги, в тому числі скасування 6-ї статті радянської Конституції, яка гарантувала комуністичній партії провідну роль у суспільстві. Новокузнецькі гірники збирали гроші для страйкарів Воркута і тепер дуже переймалися тим, що там відбувається.
Юрій Комаров, який щойно повернувся з Воркути, розповів, що з вісімнадцяти вимог, висунутих тамтешніми шахтарями, сімнадцять мали політичний характер, в тому числі про відставку уряду.
«Я питав їх одного за іншим, — розповідав Комаров. — У тебе є квартира?» — «Ні». — «Є автомобіль?» — «Ні». — «То що тобі до тієї шостої статті?»
«Факт той, — сказав Маліхін, — що при спробі змінити ситуацію без співпраці з партією ми отримаємо кровопролиття».
І ніби для ілюстрації цієї тези до зали вбіг секретар парторганізації шахти Олександр Волков. «Хто вам дозволив тут збиратися? — спитав він. — Я замкну двері до актової зали і всіх тут порозганяю».
«Гаразд, — сказав Маліхін, — нехай робітники самі вирішать. Побачимо, кого вони послухають. Гадаю, це радше вони тебе звідси викинуть». Коли розгардіяш вщух, Волков теж сів, і збори продовжилися.
Попри те, що страйки продемонстрували здатність шахтарів зупиняти виробництво, вони нічого не могли змінити в радянській системі. Щойно влада відчула полегшення від припинення масового страйку, як уже була готова забути про багато з пунктів укладеної угоди. А в радянській системі не існувало способу примусити її дотримуватися своїх обіцянок. Та стихійність, яка уможливила поширення страйку зі швидкістю ланцюгової реакції, була водночас і його слабкістю. Щойно страйки завершились, як шахтарі виявили, що в будь-якому аспекті свого життя залежать, як і раніше, від того самого ворожого їм чиновництва.
У наступні місяці делегації кузбаських робітників їздили до Москви вісімнадцять разів, але так і не змогли домогтися від уряду виконання тієї угоди, що поклала край страйку.
Різним групам гірників призначали зустрічі в різних організаціях. Донецьких шахтарів приймали у ВЦРПС, групу з Воркути — в Раді Міністрів, делегацію з Новокузнецька — у Міністерстві вугільної промисловості. Водночас представники держави під час розмов із кузбаськими шахтарями намагалися зануритися в деталі, розглядаючи одне за одним вузькі питання на кшталт збільшення поставок продовольства чи миючих засобів і уникаючи головного пункту — економічної незалежності всього регіону. Подеколи вуглекопів навіть не пускали на зустрічі з посадовцями.
Заступник Вороніна Табеєв приймав шахтарську делегацію, до складу якої входив і Юрій Комаров. Шахтарі розповіли йому, що хочуть повної економічної незалежності для кожного підприємства і вільного статусу для міст, здатних домовлятися з постачальниками.
Табеєв сказав: «Хлопці, ви вимагаєте економічної самостійності та прямих зв’язків з іноземними фірмами. Якщо ми вам це дамо, за п’ять років весь Союз буде поставлено на коліна».
Відмова уряду обговорювати нову систему економічних стосунків — попри те, що це містилося в липневих домовленостях, — викликала повсюдне невдоволення. Робітничі комітети, радячись з економістами, постійно вдосконалювали свої пропозиції щодо запровадження економічної самостійності Кузбасу і відправляли їх до Москви, але державні відомства навіть не розглядали їх.
Кінцевою датою розроблення плану економічної незалежності Кузбаського регіону було 1 січня, але цей день минув, а жодного зрушення не відбулося. Водночас, попри домовленість розпочати реконструкцію Кемеровського металургійного комбінату, урядовці не вживали жодних заходів із реконструкції будь-яких підприємств або покращення стану довкілля чи інфраструктури регіону.
2 січня 1990 року терпець у робітничих комітетів нарешті урвався. Вони повідомили урядові: якщо він негайно не надішле до регіону свого представника, то нестиме повну відповідальність за наступну дестабілізацію. Це справило враження, і невдовзі до Кузбасу відрядили першого заступника голови Ради Міністрів Льва Рябєва. Його відрядження тривало два тижні, й за цей час він наочно продемонстрував віроломство уряду не лише робітничому комітету, а й усьому населенню Кузбасу.