Наприкінці серпня 1990 року він отримав наказ відрядити сорок робітників до сусіднього колгоспу копати картоплю. А 1 вересня його викликали до місцевого комітету партії, і перший секретар дав йому доручення надіслати ще шістдесят робітників для допомоги в завершенні до 30 вересня житлового будинку, що зводився поблизу. Лебедєв став пояснювати, що не може знайти шістдесят вільних робітників після того, як відрядив сорок осіб на збирання картоплі.
«Я тут не для того, щоби вислуховувати пояснення», — сказав перший секретар.
«У такому разі, — відповів Лебедєв, — я звільняюся».
Наступного ранку Лебедєва знову викликали до міськкому. «Ви вчора дуже неввічливо поводились із першим секретарем, — сказав йому один із партійних функціонерів. — Але він усе ж таки вирішив зняти з Вас відповідальність за картоплю, бо будівництво житлового будинку треба завершити вчасно».
Цей інцидент став для Лебедєва останньою краплею. Коли почалася приватизація державних підприємств, він вирішив, що його завод буде першим.
«Приватизуючи підприємство, — пояснював Лебедєв робітникам, — ми стаємо самостійними. Єдине, що ми винні державі, — це податки». — «А якщо ми матимемо збитки?» — запитав один із робітників. «Оце і буде наше та ваше завдання — забезпечити, щоб цього не сталося», — відповів Лебедєв.
Зменшення контролю, виникнення вільної економічної діяльності та приватизація позначили початок спроб демонтувати планову економіку.
Маркс писав, що коріння зла в сучасному світі — це приватна власність на засоби виробництва. Тому радянську систему центрального планування було зорієнтовано на усунення приватних власників і на запровадження командного функціонування всієї економіки. І цієї мети було успішно досягнуто. За допомогою планових завдань центральна влада керувала життям тисяч підприємств, вирішуючи, які регіони морити голодом, а які підтримувати, які галузі розвивати, а якими нехтувати, не зважаючи при цьому на бажання тих, хто жив у цих регіонах або працював у цих галузях.
Директорам заводів і головам колгоспів говорили, що їм виробляти, звідки отримувати матеріали, які ціни призначати, скільки працівників наймати, яку зарплатню їм платити і як розподіляти між ними роботу.
Однак, підпорядковуючи економічні стосунки круговій логіці замкненої інтелектуальної системи, централізоване планування знищувало особисту ініціативу. Коли мета полягає не у виробленні корисної продукції, а у виконанні заздалегідь накресленого плану, центр уваги зміщується з характеру виготовленого виробу на кількісні показники — одиниці, тонни, кілометри, тобто на єдиний спосіб оцінки виконання плану. У цьому процесі робітники перетворюються на роботів. Якщо валову продукцію обчислюють в рублях, додають зайві, але коштовні деталі; якщо в кілограмах — використовують найважчі матеріали; якщо в кілометро-годинах — фури ганяють туди й сюди між віддаленими містами.
За таких обставин перехід до ринкової економіки є не просто питанням усунення централізованого управління та залишків монополістичної системи. Насамперед це питання створення можливостей для особистої ініціативи після періоду роботи за планом упродовж трьох поколінь. Адже задушливий вплив командної економіки десятиліттями позначався на кожному заводі, кожному колгоспі в Радянському Союзі.
Володимир Танчук влаштувався на роботу на Трубний завод, розташований на вул. Барклая в Москві, бо хотів подивитись, як працює економіка на рівні окремого підприємства. Його увагу негайно привернули дві речі: підлога в цехах була завалена купами різноманітних матеріалів, а майже всі працівники заводу були напідпитку.
Робочий день починався о 8-й годині ранку, і майже всі приходили на роботу вчасно. Проте зранку їм часто не було чого робити, й вони починали день з очікування матеріалів.
Першою більш-менш значною подією робочого дня був «всесоюзний перекур» о 10-й годині. На початку своєї роботи на Трубному заводі Танчук намагався працювати під час цього перекуру, але решта робітників сказали йому, що ця перерва є обов’язковою, а один пояснив, що існує закон: через кожні дві години роботи працівники мають право на двадцятихвилинну перерву. Тут була кімната для перекурів під час зміни, де стояв великий стіл, лавки, а на стіні висіли плакати із антиалкогольною агітацією. Ще висів червоний транспарант із білими літерами, який закликав робітників виконувати правила техніки безпеки. Під цим транспарантом вони зазвичай спали, а коли були напідпитку, витирали об нього руки.