Когтаке не зводила очей із жінки в білій сукні, доки та йшла до вбиральні. Кеї дивилася на неї байдуже, а Казу потягувала «Сім щасть» і навіть не повернулася в її бік. Зрештою, вона бачила це щодня.
— Це нагадало мені… Цікаво, навіщо Фусагі хоче повернутися в минуле? — неголосно запитала Когтаке, прикипівши поглядом до стільця, на якому щойно сиділа жінка в білому. Вона, певна річ, знала, що сидячи на ньому можна повернутися в минуле.
До хвороби Альцгеймера Фусагі не надто вірив у подібні легенди. Коли Когтаке жартома заводила мову про чутки навколо кафе й можливість повернутися назад у часі, він казав, що все це — нісенітниці. Не вірив у привидів та інші надприродні речі.
Та коли пам’ять почала потроху вислизати від нього, Фусагі взяв собі за звичку навідуватися до кафе й чекати, коли жінка в білій сукні звільнить свого стільця. Коли Когтаке почула про це вперше, то не повірила власним вухам. Проте зміни в особистості людини — один із симптомів хвороби Альцгеймера, а оскільки вона прогресувала, Фусагі зробився дуже неуважним. З огляду на ці зміни Когтаке вирішила, що нема нічого дивного в тому, що він почав вірити у щось подібне. Але чому він хотів повернутися в минуле?
Когтаке кортіло дізнатися. Вона кілька разів питала його, але він ніколи не розповідав їй чому, лише казав, що це таємниця.
— Схоже, він хоче віддати вам листа… — сказала Казу, мовби прочитавши її думки.
— Віддати мені?
— Угу.
— Листа?
— Фусагі сказав, що так і не зміг віддати його вам…
Когтаке враз замовкла. Відтак без емоцій додала: «Он воно що…»
Казу дещо спантеличилася. Когтаке відреагувала на її слова несподівано незворушно. Може, з її боку було неввічливо зачіпати цю тему?
Але реакція Когтаке не мала жодного стосунку до Казу. Причиною такої відповіді було те, що несподівана звістка про листа, якого написав Фусагі, здавалася їй щонайменше дивною. Зрештою, Фусагі не вмів добре читати й писати.
Фусагі зростав у злиднях у Богом забутому містечку. Його сім’я збирала морські водорості, усі її члени працювали. Але ця робота погано позначалася на шкільних заняттях хлопця, тому він вивчив лише хірагану[13] і близько сотні ієрогліфів — те, що діти зазвичай вивчають у першому класі.
Когтаке й Фусагі познайомили спільні друзі. Йому був 21 рік, а їй — 26. Тоді ще не винайшли мобільних телефонів, тому вони спілкувалися за допомогою стаціонарного телефону й листів. Фусагі хотів стати професіональним садівником і жив неподалік від своєї роботи. Саме тому вони здебільшого листувалися.
Когтаке якраз пішла на курси медсестер, тож у них майже не було змоги зустрітися. Та вони все одно підтримували зв’язок — писали одне одному листи.
У своїх листах Когтаке розповідала про всіляку всячину. Вона, звісно, писала про себе. Про свої курси медсестер, гарні книжки й мрії про майбутнє. Про найтривіальніші події свого життя й важливі новини. Докладно описувала свої почуття й реакції. Часом її листи налічували по десять сторінок.
Відповіді Фусагі, натомість, завжди були короткими. Траплялося, що він відписував лише одним реченням: «Дякую за цікавого листа» або «Чудово тебе розумію». Спершу Когтаке думала, що він страшенно заклопотаний своєю роботою й не має часу писати. Але в кожному новому листі Фусагі так само давав їй короткі відповіді. Вона вирішила, що просто не цікавить його. Когтаке написала хлопцеві, що нема потреби відповідати, якщо йому нецікаво з нею спілкуватися. Запевнила, що теж більше не писатиме, якщо не отримає від нього відповіді.
Зазвичай відповідь Фусагі надходила впродовж тижня, але не того разу. Листа від нього не було цілий місяць. Когтаке була шокована. Нехай відповіді Фусагі були короткими, але в неї жодного разу не складалося враження, ніби він писав знехотя. Навпаки, його відповіді завжди здавалися їй чесними й щирими. Тому вона не хотіла відразу опускати рук. Після свого ультиматуму прочекала ще два місяці.
Одного дня, коли минули ті два місяці, нарешті надійшов лист від Фусагі. У ньому була лише одна фраза: «Виходь за мене».
Ці три слова зачепили ті струни її серця, яких вона доти ніколи не відчувала. Проте Когтаке не знала, як краще відповісти на листа з таким освідченням. Урешті-решт вона написала просто: «Вийду».
Лише згодом Когтаке дізналася, що Фусагі майже не вмів читати й писати. Вона запитала, як йому вдалося прочитати всі її довгі листи. Схоже, він просто пробігав рядки очима й відповідав якоюсь загальною фразою, що могла б передати його враження від прочитаного. Та переглянувши останнього листа, Фусагі не міг позбавитися відчуття, що проґавив щось важливе. Він читав його слово за словом і просив різних людей пояснити йому їхні значення, тому їй довелося так довго чекати його відповідь.
13
Хірагана — японська складова абетка, одна із систем японської мови. Містить 48 знаків, кожен з яких позначає один склад. Використовується для запису граматичних часток, відмінкових суфіксів, фонетичних підказок для ієрогліфів і в дошкільній літературі.