Когтаке зупинилася біля стільця, який начебто міг перенести її в минуле. Відчуваючи, як гупає в її тілі кров, вона обережно протислася в простір між стільцем та столиком і сіла. Усі стільці в кафе здавалися антикварними. У них були елегантні вигини й кручені ніжки. Сидіння й спинки обтягувала брудно-зелена тканина. Ураз жінка побачила ці стільці по-новому. Помітила, що всі вони в чудовому стані, як новенькі. І не лише стільці. Усе кафе блищало чистотою. Якщо воно відкрилося на початку періоду Мейдзі[14], то працювало вже понад століття. Однак усередині не було й натяку на цвіль чи затхлість.
Когтаке зачудовано зітхнула. Вона розуміла, що для підтримання такої чистоти хтось мав щодня витрачати багацько часу на прибирання. Жінка повернула голову й побачила біля столика Казу. Навіть не помітила, як дівчина підійшла. Вона стояла біля неї так тихо, що Когтаке стало моторошно. Казу тримала в руках срібну тацю. На ній стояла біла чашка, а замість скляної кавової карафки, що з неї вона зазвичай доливала відвідувачам каву, був невеличкий срібний чайничок.
Когтаке затамувала подих від такого незвичного вигляду Казу. Здавалося, вона позбулася всіх притаманних звичайній дівчині рис. Вираз обличчя Казу був водночас урочистим і якимось меланхолійним.
— Ви знаєте правила? — запитала Казу буденним, але якимось далеким тоном.
Когтаке поспіхом пригадала всі правила, яких треба було дотримуватися під час мандрівки в минуле.
Перше правило полягало в тому, що в минулому можна було зустрітися лише з тими людьми, які відвідували кафе. Іншими словами, якщо ви намірилися повернутися в минуле, украй важливо, щоб людина, яку ви хочете побачити, теж побувала в цьому кафе. «Так… Навіть якщо вся країна дізнається про це кафе, для більшості людей повернення в минуле буде марним, оскільки вони не матимуть з ким зустрітися, — подумала Когтаке. — Та для мене це правило не створює жодних проблем, адже Фусагі приходив сюди безліч разів».
Друге правило попереджало, що теперішнє не зміниться, байдуже, що ви робитимете в минулому. Когтаке вже з’ясувала, що з цим правилом у неї теж не було проблем. Навіть якщо вона повернеться в минуле, щоб забрати листа, теперішнє від цього не зміниться. Це, певна річ, стосувалося не тільки листів. Якби, скажімо, було винайдено якісь революційні ліки від хвороби Альцгеймера, якби якимось чином удалося перенести їх у минуле й випробувати на Фусагі, його стан у теперішньому однаково не змінився б. Це правило здавалося жорстоким.
Згідно з третім правилом, повернутися в минуле можна було, лише сидячи на тому стільці, де зазвичай сиділа жінка в білій сукні. Когтаке чула, що вона виходить до вбиральні один раз на день. Але ніхто не знав, коли саме. Зовсім випадково жінка в білому щойно вийшла до вбиральні, і Когтаке випав такий малоймовірний шанс. Вона не знала, правда це чи ні, але чула, що того, хто спробує силою зрушити жінку в білій сукні зі стільця, вона прокляне. Випадковий збіг обставин чи ні, але Когтаке невимовно пощастило.
Осоружні правила не могли стати їй на заваді.
У четвертому правилі йшлося про те, що в минулому не можна підводитися з того стільця. Ні, річ не в тім, що ваші сідниці прилипнуть до сидіння й ви не зможете відірвати їх від стільця. Якщо підвестися з того місця, вас відразу поверне в теперішнє. Оскільки кафе розміщувалося в підвалі, сигналу мобільного телефона тут не було. Тому, повернувшись у минуле, ви не могли зателефонувати тому, хто не бував у кафе. А оскільки не можна було залишати стілець, ви також не могли вийти надвір — ще одне паскудне правило.
Когтаке чула, що кілька років тому кафе набуло неабиякої популярності завдяки міській легенді. Певний час люди, які прагнули повернутися в минуле, ішли сюди невпинним потоком. Але не дивно, що через усі ті осоружні правила відвідувачів добряче поменшало, подумала Когтаке.
Раптом Когтаке опам’яталася й зрозуміла, що Казу мовчки чекає її відповіді.
— Я маю випити каву до того, як вона охолоне, так? — запитала жінка.
— Так.
— Іще щось?
Когтаке не пригадувала інших правил. Та, окрім правил, її також цікавило, як їй повернутися в потрібні день і час?
— Треба чітко уявити той день, у який ви хочете повернутися, — додала Казу, ніби прочитала думки Когтаке.
Просто уявити — не надто зрозуміле пояснення.
— Уявити? — перепитала Когтаке.
— Той день, коли Фусагі ще пам’ятав вас… Той день, коли він хотів віддати вам листа… Той день, коли він узяв листа із собою до кафе.
14
Період Мейдзі — період в історії Японії, який тривав з 1868 до 1912 року. Характеризувався модернізацією Японії, створенням централізованої Японської імперії, переможними війнами з Китаєм і Російською імперією та приєднанням Тайваню й Кореї до Японії.