Хвалити Бога, що злиденний Люблін лишився далеко позаду! Я вже понад двадцять років живу в Парижі — і що ви думаєте, я колись там навіть цілий рік слухав у Сорбонні лекції з філософії. Але, a la longue[479] мені це набридло. Не те щоб філософія не могла бути також скандальною. О, ще й як могла б. Але для мене вона занадто абстрактна. А крім того, мені чомусь здається, що метафізику краще вивчати в Німеччині. Мій шановний візаві, пан професор, мабуть, погодиться зі мною… А потім я очолив маленький театрик на бульварах для обраного кола, un creux, une petite caverne[480] на сто осіб, nomme «Theatre des fourberies gracieuses»[481]. Правда ж, чарівна назва? Але що ви хочете, економічно то була пропаща справа. Місць було мало, тому вони коштували так дорого, що нам доводилося роздавати квитки задарма. В нас усе було досить непристойне, je vous assure[482], але при тому надто highbrow[483], як кажуть англійці. Коли публіка складається з самих лише Джеймса Джойса[484], Пікассо, Езри Паунда та герцогині Клермон-Тоннер, далеко не заїдеш. Еп un mot, «Fourberies gracieuses»[485] після дуже короткого сезону довелося закрити, але для мене цей експеримент не був даремний, завдяки йому я налагодив зв'язки з вершками паризького культурного життя, з художниками, музикантами, поетами, — адже в Парижі, я навіть тут наважуюся це сказати, б'ється тепер пульс живого світу. А ще переді мною як директором відчинилися двері багатьох аристократичних салонів, у яких бувають ті митці…
Ви, мабуть, здивуєтеся. Мабуть, спитаєте себе: «Як він цього домігся? Як цьому єврейському хлопцеві з польської провінції пощастило потрапити в коло обраних, де його середовищем стали creme de la creme?[486] Ох, панове, немає нічого легшого за це! Як швидко людина призвичаюється пов'язувати краватку до смокінга, цілком невимушено заходити до салону, навіть якщо треба спуститися вниз на кілька східців, і зовсім не думати про те, що тебе може хвилювати питання, куди діти руки. А потім треба тільки весь час казати «пані». «Ah, madame, oh, madame! Que pensez-vous, madame? On me dit, madame, que vous etes fanatique de musique?[487] Оце, власне, і все. Здалеку ці речі страшенно переоцінюють.
Enfin[488], зв'язки, які я завдячував своїм «Fourberies», пригодилися мені й ще поширшали, коли я відкрив своє «Бюро для організації концертів сучасної музики». А найкраще те, що я відкрив сам себе, бо я народився тим, ким ви мене бачите, народився імпресаріо й ніким іншим стати не міг, це моя пристрасть і моя гордість, j'y trouve ma satisfaction et mes delices[489] у тому, щоб висувати талант, генія, цікаву особистість, вихваляти її, домагатися, щоб вона захопила чи бодай схвилювала суспільство, бо це все, чого воно прагне, воно хоче — et nous nous rencontrons dans ce desir[490] — щоб йому кидали виклик, роздирали його на «за» і «проти», воно ні за що не буває таке вдячне, як за смішний галас, qui fournit le sujet[491] для газетних карикатур і нескінченної балаканини. Шлях до слави в Парижі веде через неславу, справжня прем'єра має відбуватися так, щоб за вечір усі не раз схоплювалися з місця і більшість горлала: «Insulte! Impudence! Bouffonnerie ignominieuse!»[492],— тим часом як шестеро чи семеро іnіties[493], Ерік Саті[494], кілька сюрреалістів, Вірджіль Томсон кричали б із ложі: «Quelle precision! Quel esprit! C'est divini C'est supreme! Bravo! Bravo!»[495].
Боюся, що я налякав вас, панове, — якщо не maitre Le Vercune, то пана професора, мабуть, таки налякав. Але, по-перше, спішу додати, що жоден із таких концертів насправді не був ще перерваний, — у цьому, властиво, нітрохи не зацікавлені навіть найобуреніші слухачі, навпаки, вони хочуть ще трохи пообурюватися, в цьому й полягає насолода, яку вони отримують від концертів, і, до речі, якимось дивом врешті переважає думка невеличкої кількості знавців. А по-друге, ніхто не каже, що так, як я оце вам змалював, відбувається кожен концерт поступового характеру. Якщо достатньо підготувати публіку через газети, заздалегідь настрахати як слід дурнів, то можна гарантувати, що вечір мине в цілком пристойних рамках, а ще як саме тепер познайомити публіку з митцем, що належить до ворожої колись нації, з німцем, то нема чого хвилюватися, публіка зустріне його дуже ввічливо…
Саме на цьому тверезому міркуванні й грунтується моя пропозиція, моє запрошення. Німець, un boche qui par son genie appartient au monde et qui marche a la tete du progres musical![496] Тепер це надзвичайно пікантний виклик цікавості, неупередженості, снобізмові, ґречності публіки — і тим пікантніший, чим менше цей митець відмовляється від своїх національних ознак, своїх характерних німецьких рис, чим більшу дає нагоду вигукнути: «Ah, да c'est bien allemand, par exemple!»[497] Бо ж ви це робите, cher maitre, pourquoi pas le dire?[498] Ви на кожному кроці даєте для цього нагоду, не стільки на початку свого творчого шляху, в часи «Phosphorescence de la mer»[499] і вашої комічної опери, скільки пізніше, від композиції до композиції дедалі більше. Ви, звичайно, думаєте, що я насамперед маю на увазі вашу сувору дисципліну et que vous enchainez votre art dans un systeme de regles inexorables et neo-classiques[500], змушуючи себе рухатися в цих тяжких путах якщо не граційно, то принаймні натхненно й сміливо. Але коли я це мав на увазі, то одночасно мав на увазі й щось більше: коли я казав про вашу qualite d'Allemand[501], то мав на увазі — як би його краще сказати? — певну незграбність, ритмічну важкуватість, неповороткість, grossierete[502], споконвіку властиві німцям, — en effet, entre nous[503], їх можна знайти вже в Баха. Ви не розгніваєтеся за мою критику? Non, j'en suis sur![504] Ви надто велика людина для цього. Ваші теми майже завжди складаються з цілих часток, половин, чвертей, восьмин, і хоч вони синкоповані й наскрізь пов'язані, а проте їм бракує елегантності й рухливості, їхній ритм ніби хтось відбиває ногою чи молотком, і часто вони працюють машинально. C'est «boche» dans un degre fascinant[505]. Сподіваюся, ви не думаєте, що я ганю її! Це просто enormement caracteristique[506], і серії концертів інтернаціональної музики, яку я готую, ця нота вкрай необхідна…
484
487
Ох, пані, о, пані! Як по-вашому, пані? Кажуть, ви фанатично віддані музиці, пані?
494
496
Бош, який завдяки своєму генієві належить усьому людству і який іде на чолі музичного поступу!