Выбрать главу

— Але ж альтернатива культури — варварство, — зауважив я.

— Пробач, — сказав він, — варварство лишається протилежністю культури тільки в системі поглядів, які вона сама ж витворила. Поза цією системою протилежністю її може бути щось цілком інше або такої протилежності й зовсім не буде.

— Santa Maria![66] — вигукнув я, наслідуючи Луку Чімабуе, й перехрестився.

Адріан коротко засміявся.

Іншого разу він висловив таку думку:

— Як для епохи культури в наші часи забагато говорять про культуру, правда ж? Хотів би я знати, чи в інші епохи, що мали свою культуру, було взагалі це слово, чи воно теж не сходило всім з язика? Мені здається, що найперший критерій того явища, яке ми звемо культурою, — наївність, неусвідомленість і самоочевидність. Нам якраз бракує наївності, і цей брак, коли можна так висловитись, рятує нас від мальовничого варварства, що спокійно уживається з культурою, навіть із дуже високою. Я хочу сказати: ступінь цивілізації, на якому ми стоїмо, — безперечно, високий, такий високий, що ним можна пишатися, але безперечно й те, що нам треба набратися дуже багато варварства, щоб відродити в собі здатність до культури. Техніка, комфорт — ось що проголошують культурою, а це не вона. Ти ж не будеш заперечувати мені, що в гомофонічно-мелодійній[67] будові нашої музики проявляється стан нашої музичної культури — на противагу старій культурі, контрапунктно-поліфонічній?

У таких балачках, якими він дратував мене і збивав з пантелику, багато чого було взято з чужих слів. Але в нього була така манера засвоєння й особистого відтворення схопленого, що його балачки, хоч і по-хлоп'ячому несамостійні, не здавалися смішними. Він, чи, правильніше, ми, довго й жваво обговорювали також іншу лекцію Кречмара, що називалася «Музика й око» і теж заслуговувала на більшу аудиторію. Як видно з назви, наш лектор говорив у ній про своє мистецтво остільки, оскільки воно вдається до зору, чи й до зору також, — це випливає вже з того, казав він, що музику записують: нотацією, фонограмою, яка з доби стародавніх невм[68], цих позначень мелодії рисками і цятками, що давали тільки приблизне уявлення про її рух, ставала все досконалішою і точнішою. Його приклади були надзвичайно цікаві й лестили нам, бо створювали видимість інтимного спілкування з музикою, мов у того учня, що розтирає фарби, з живописом, — він доводив ними, що багато висловів музичного жаргону походять не від акустичного, а від візуального враження, від картини нотних знаків, говорив про чисто зовнішній вигляд написаної музики й запевняв нас, що знавцеві досить глянути на ноти, щоб скласти собі вичерпну думку про дух і вартість композиції. З ним самим, наприклад, було таке: до його кімнати, де на пюпітрі якраз стояв розгорнутий зошит із запропонованою йому дилетантською базграниною, зайшов знайомий музикант і ще з порога крикнув: «О Господи, що там у тебе за погань стоїть?» І навпаки, яку величезну насолоду дає досвідченому окові вже самий оптичний образ партитури Моцарта, її прозора диспозиція, чудовий розподіл інструментальних груп, дотепні варіації основної мелодійної лінії. Навіть глухий, вигукнув Кречмар, цілком недосвідчений у звуках, зрадів би, побачивши цю прекрасну партитуру. «То hear with eyes belongs to love's fine wit»[69] — процитував він шекспірівський сонет і запевнив нас, що композитори всіх часів таємно вписували в свої рядки багато такого, що більше призначене для ока, ніж для слуху. Коли, скажімо, нідерландські майстри поліфонічного стилю[70] у своїх нескінченних карколомних штуках будували контрапунктні співвідношення перехресних голосів так, що один голос дорівнював іншому, коли його прочитати навпаки, з кінця, то навряд чи малося на увазі його звукове сприйняття; він ладен закластися, що мало хто вловлював цей жарт на слух, він швидше був призначений для ока товаришів по цеху. Так Орландо Лассо[71] у «Весіллі в Кані» для шести глечиків скористався шістьма голосами, які на око легше порахувати, ніж на слух, а в «Страстях Йоаннових» Йоахіма фок Бурка[72] «одному зі служників», що б'є по лиці Ісуса, надано лише одну ноту, а на двох у наступній фразі «а з ним ще двоє» припадає дві ноти.

вернуться

66

Матінко Божа (іт.).

вернуться

67

Невми — нотне письмо західноєвропейського раннього середньовіччя, аналог давньоруських «крюків».

вернуться

68

Нідерландські майстри поліфонічного стилю — музична школа, яка в XV–XVI ст. виникла на території тогочасних Нідерландів. Знаменувала вищий розквіт вокальної поліфонії т. з. строгого стилю. До цієї музичної школи належали Й. Окегем. Г. Дюфан, Я. Обрехт, Ж. Депре, О. Лacco.

вернуться

69

Уміє оком слухати любов (англ.).

вернуться

70

Лacco Орландо (Ролан де Лассю, бл. 1532–1594) — видатний фламандський композитор доби Відродження, майстер духовної і світської хорової музики.

вернуться

71

Бурк Йоахім фон (1546–1610) — німецький композитор, писав духовну музику. Згадана ораторія «Страсті Йоаннові» була написана в 1568 р

вернуться

72

Піфагорейські жарти — для піфагорейства, що йде від давньогрецького філософа Піфагора (VI ст. до н. е.), був характерний інтерес до музики, яка пов'язувалася з математикою і нерідко витлумачувалася містично.