Ден дивився, поки він підійшов до кульверта і став там на коліна, а потім заплющив Абрині очі.
На парковці торговельного центру біля Ньюінгтона[374] Абра заплющила Денові очі.
(«Абро»)
(«я тут»)
(«ти не спиш»)
(«типу того»)
(«нам треба знову обернути колесо ти зможеш мені допомогти»)
Цього разу вона могла.
— Відпустіть мене, хлопці, — промовив Ден. Голос у нього вже був власним. — Зі мною все гаразд. Мені так здається.
Джон з Дейвом його відпустили, готові підхопити знову, якщо він похитнеться, але цього не відбулося. Що відбулося, це обмацування себе ним: волосся, обличчя, груди, ноги. Потім він кивнув.
— Йо, — сказав він. — Я тут. — Він роззирнувся. — Де це ми?
— Ньюінгтонський торговельний центр, — відповів Джон. — Приблизно миль за шістдесят від Бостона.
— Окей, гайда знову в дорогу.
— Абра, — промовив Дейв. — Що з Аброю?
— З Аброю все добре. Повернулася туди, де вона мусить бути.
— Вона мусить бути вдома, — оголосив Дейв, і то більш ніж з однією ноткою обурення. — У своїй кімнаті. Спілкуватися в мережі зі своїми друзями або слухати тих тупих хлопчаків, «Довколишніх», з «ай-Пода»[375].
«Вона і є вдома, — подумав Ден. — Якщо тіло людини — це її дім, то вона саме там».
— Вона зараз з Біллі. Біллі про неї подбає.
— А як щодо того, який її викрав? Той Крук?
Ден затримався біля задніх дверей Джонового «Сабурбена».
— Він не мусить вас більше турбувати. Про кого ми мусимо турбуватися, це про Розу.
Мотель «Корона» містився вже за кордоном Вермонту, в Краунвіллі, штат Нью-Йорк. Це був ветхий заклад з блимаючою неоновою вивіскою на фронтоні, на якій прочитувалося: ВІЛ НІ НОМЕ И та БАГАТО КА ЕЛ НИХ КА АЛІВ! Близько тридцяти парковочних місць, де стояли тільки чотири машини. Чоловік за конторкою був обпливаючою горою жиру, з зав’язаним на потилиці у хвіст волоссям, кінець якого сягав десь половини його спини. Він просмикнув подану йому Біллі картку «Віза» і видав їм ключі від двох номерів, не піднімаючи очей від телевізора, де дві жінки на червоному оксамитовому дивані захоплено обмацували одна одну.
— Вони сумісні? — запитав Біллі. А потім, знову глянувши на тих жінок: — Тобто суміжні?
— Йо, йо, всі суміжні, лише двері відкрити.
— Дякую.
Він проїхав повз ряд ґанків до номерів двадцять три й двадцять чотири і припаркував пікап. Абра згорнулася на сидінні, поклавши голову собі на руку, і міцно спала. Біллі відімкнув кімнати, ввімкнув світло і відчинив поєднуючі їх двері. На його око, номери були пошарпані, проте не цілком вбогі. Все, чого йому зараз хотілося, це їм обом нарешті тут зупинитися і йому заснути. Бажано, годин на десять. Він рідко почувався старим, але зараз почувався древнім.
Абра ледь-ледь прокинулася, коли він клав її на ліжко.
— Де ми?
— Краунвілл, штат Нью-Йорк. Ми в безпеці. Я буду в сусідньому номері.
— Я хочу до тата. І до Дена.
— Скоро. — Сподіваючись, що він щодо цього правий.
Її очі заплющились, потім повільно розплющились знову.
— Я говорила з тією жінкою. З тією сукою.
— Справді? — Біллі уявлення не мав, про що мова.
— Вона знає, що ми зробили. Вона це відчула. І їй це болить. — Сталевий вогник зблиснув на мить в Абриних очах. Біллі подумав, що це — як побачити промінчик сонця в кінці холодного, хмарного лютневого дня. — Я рада.
— Спи, серденько.
Тим холодним зимовим світлом все ще було осяяне її бліде, втомлене обличчя.
— Вона знає, що я прийду по неї.
Біллі хотів було прибрати волосся, що впало їй на очі, а потім подумав — а якщо вкусить? Мабуть, це було глупство, але… цей вогник в її очах. Його мати іноді такою бувала, якраз перед тим, як дати волю своєму норову і відшмагати когось із дітей.
— Тобі стане краще вранці. Мені й самому хтілося б повернутися цієї ж ночі — я певен, твій тато того самого хтів би, — але я не годний вести машину. Щастя вже, що я аж сюди її довів і не злетів з дороги.
— Мені б хотілося поговорити з мамою і татом.
Власні мати і батько Біллі — аж ніяк не кандидати на звання «Батьків року», навіть у найкращі свої моменти — давно померли, і йому хотілося тільки заснути. Він тоскно подивися крізь прочинені двері на ліжко в сусідньому номері. Скоро, але поки ще ні. Він витяг свій мобільний і розкрив його. Той продзвонив двічі, і далі Біллі вже говорив з Деном. За кілька митей він передав слухавку Абрі.
374
Newington — засноване 1764 р. містечко (менш ніж тисяча мешканців), поблизу якого розташована зона податкових пільг, де працює кілька великих торговельних центрів.