«Вона намагатиметься випитувати», — попереджав її Ден, і який же він був правий.
— Яка саме частина з фрази «закрийся і слухай» тобі незрозуміла? Ти хочеш, щоб це відбулося, чи ні?
Нема відповіді, тільки вичікувальна мовчанка. Зловісна вичікувальна мовчанка.
— З парковки нам буде видно все: сам кемпінг, «Лодж» і «Дах Світу» на вершечку пагорба. Нам із дядьком бажано побачити там, нагорі, тебе, і натомість людей з твого Правдивого Вузла щоб не було видно ніде. Поки ми робитимемо нашу справу, вони мусять сидіти у тій вашій громадській будівлі. У великій залі, второпала? Дядько Біллі не може дізнатися, чи сидять усі вони там, де мусять, але я знатиму. Якщо бодай єдиного з них я помічу деінде, ми їдемо геть.
— Твій дядько залишиться сидіти у своєму пікапі?
— Ні. Це я сидітиму в пікапі, допоки ми не переконаємося, що все гаразд. Потім він сяде знову в машину, а я піду до тебе. Я не бажаю, щоб він і зблизька наближався до тебе.
— Гаразд, милочко. Все буде, як ти кажеш.
«Ні, не буде. Ти брешеш».
Але ж те саме робила й Абра, отже, загалом вони були квит.
— Я маю одне дуже важливе запитання, милочко, — люб’язно промовила Роза.
Абра мало не перепитала, про що, але потім згадала поради свого дядька. Свого справжнього дядька. Одне запитання, авжеж. Яке підведе до іншого… ще іншого… і ще іншого.
— Вдавися ним, — кинула вона й відімкнулась. У неї почали тремтіти пальці. Потім ноги, лікті, плечі.
— Абро?
Це мама, гукає знизу, від підніжжя сходів. «Вона все відчуває. Нехай трішечки, але все одно відчуває. Що це — суто материнське чи це сяйво?»
— Серденько, з тобою все гаразд?
— Нормально, ма! Вже збираюсь лягати до ліжка!
— Десять хвилин, потім ми зайдемо з поцілунками на добраніч. Щоб була вже піжамі.
— Буду.
«Якби вони тільки знали, з ким я щойно розмовляла», — подумала Абра. Але вони не знають. Вони тільки думають, ніби розуміють, що відбувається. Вона тут, у своїй спальні, всі двері й вікна в будинку замкнені, і вони вірять, що таким чином вона перебуває в безпеці. Навіть батько, котрий на власні очі бачив Правдивий Вузол у дії.
Але розуміє Ден. Вона заплющила очі й сягнула по нього.
Ден з Біллі стояли під піддашком чергового мотелю. І все ще жодної звістки від Абри. Це було погано.
— Ходімо, командире, — сказав Біллі. — Нумо, заходь уже досередини і…
Аж тут вона з’явилася. Слава Богу.
— Тихо хвилинку, — мовив Ден і почав слухати. За дві хвилини він обернувся до Біллі, який подумав, що ця усмішка на обличчі знову зробила його схожим на Дена Торренса.
— Це вона була?
— Так.
— Ну, і як воно там пройшло?
— Абра сказала, що все пройшло нормально. Ми в ділі.
— Аніяких розпитувань про мене?
— Тільки про те, з якого ти боку родини. Слухай, Біллі, вигадка з дядьком була помилкою. Ти надто старий, щоби бути братом Люсі чи Девіда. Коли ми зупинимося завтра зробити нашу справу, тобі треба купити якісь сонячні окуляри. Великі. І натягнути оцей круглий картуз на голову аж до вух, щоб не показувати своє сиве волосся.
— Може, мені придбати собі «Тільки для чоловіків»[394], поки мене не вигнали з діла.
— Не знущайся з мене, ти, старий пердун.
Біллі задоволено посміхнувся.
— Ходімо реєструватися та щось поїмо. Ти на вид покращав. Схоже, зможеш направду щось з’їсти.
— Суп, — сказав Ден. — Нема сенсу тиснути на мою вдачу.
— Суп. Правильно.
Він з’їв його весь. Повільно. І, нагадуючи собі, що менш ніж за двадцять чотири години це в той чи інший бік, але мусить завершитися, спромігся втримати той суп усередині. Вони вечеряли в кімнаті Біллі, і, коли нарешті поїли, Ден розпластався на килимі. Це бодай трішечки полегшувало біль у його нутрощах.
— Що це? — спитав Біллі. — Якийсь сорт отого лайна з йоги?
— Точно. Я навчився цього з коміксів про Йогі Ведмедя[395]. Повтори мені все знову.
— Я все пам’ятаю, командире, не турбуйся. Ти зараз почав говорити голосом Кейсі Кінгслі.
— Лячно навіть подумати. А тепер повтори мені все знову.
— Абра починає попискувати поблизу Денвера. Якщо в них є хтось, хто вміє слухати, вони знатимуть, що вона їде. І що вона вже поблизу. Ми приїжджаємо в Сайдвіндер раніше — скажімо, не о п’ятій, а о четвертій — і їдемо просто дорогою до того кемпінгу. Нашого пікапа вони не побачать. Якщо не виставлять вартових на шосе, тобто.
— Я не думаю, щоб вони їх виставили. — Денові згадався черговий афоризм АА: «Нам непідвладні інші люди, місцини й речі». Як і в більшості золотих алко-самородків, у цьому також було сімдесят відсотків правди і тридцять порожнього бла-бла-бла. — У будь-якому разі, ми не можемо все проконтролювати. Давай далі.
394
«Just For Men» — бренд барвників для різних типів сивого волосся (голова, вуса, борода, груди, пах тощо); завдяки рекламній стратегії компанії «Combe», яка виробляє ці засоби, бренд чітко асоціюється зі здоровим, спортивним стилем життя.
395
Yogi Bear — персонаж започаткованої 1958 р. серії дитячих коміксів, а пізніше також фільмів, рекламних кампаній, відеоігор тощо.