— Вона грала для себе, — сказала Кончетта. — Вона прокинулася… і не могла відразу заснути знову… отже, й зіграла собі маленьку колискову.
Якось після полудня в понеділок, десь через рік після падіння Веж-Близнюків, Абра, — тепер уже ходяча і з впізнаваними словами, що почали вигулькувати з-поміж її ледь не безупинного лепету, — злегка похитуючись, підійшла до передніх дверей і гепнулась там на дупку зі своєю улюбленою лялькою в пелені.
— У тебе там гніздечко, милесенька? — запитала Люсі. Вона, сидячи за піаніно, якраз грала реґтайм Скотта Джопліна[116].
— Тато! — оголосила Абра.
— Сонечко, тато не приїде додому раніше вечері, — сказала Люсі, але вже за п’ятнадцять хвилин на під’їзній алеї зупинилася «Акура» і з машини виліз Дейв, витягуючи вслід за собою портфель. Сталася аварія на магістральному водогоні, що вів до будівлі, де він викладав свій предмет по понеділках-середах-п’ятницях, тож усі заняття відмінили.
— Мені про це розповідала Люсі, — сказала Кончетта, — але я, звісно ж, знала і про напад плачу одинадцятого вересня, і про фантомне піаніно. Я зібралася їхати до них десь за пару тижнів по тому. Наказала Люсі ні слова не казати Абрі про мій візит. Але Абра вже знала. Вона всілася перед дверима за десять хвилин до мого з’явлення. Люсі спитала в неї, хто прийде, і Абра їй відповіла: «Момо».
— Вона робить багато таких речей, — сказав Девід. — Не завжди, коли приходить хтось, але якщо це той, кого вона знає і любить… майже завжди.
Наприкінці весни 2003 року Люсі знайшла дочку в батьківській спальні, та тягнула на себе другу шухлядку Люсіного комода.
— Гро! — сказала мала матері. — Гро, гро!
— Я не розумію тебе, сонечко, — сказала Люсі, — але можеш поритися у шухляді, якщо тобі хочеться. Там тільки стара білизна і залишки косметики.
Проте Абра на позір не виявила інтересу до шухляди; навіть не зазирнула туди, коли Люсі її витягла, щоб показати, що всередині.
— Позау! Гро! — А тоді, глибоко зітхнувши: — Ма, гро позау!
Батьки ніколи не можуть цілком навчитися дитячої мови — не вистачає часу, — хоча більшість її розуміє на якомусь рівні, тож Люсі врешті-решт второпала, що її дочку цікавить не вміст комода, а щось поза ним.
Заінтригована, вона його відсунула. Абра миттю кинулась у проміжок, Люсі, побоюючись, що там може бути пил, а то й навіть комахи якісь чи миша, зробила порух вхопити дочку ззаду за сорочку, але схибила. Не встигла вона відтягти комод на відстань достатню, щоби протиснутися туди самій, як Абра вже тримала в руці двадцятидоларову банкноту, яка була знайшла колись собі щілину, куди завалитися, між поверхнею комода і нижнім краєм дзеркала.
— Диви! — радісно вигукнула мала. — Гро! Мої гро!
— Ба ні, — сказала Люсі, вихоплюючи банкноту з дитячого кулачка, — діти не мають грошей, бо гроші їм не потрібні. Але ти щойно заробила собі ріжок морозива.
— Мо’озиво! — закричала Абра. — Моє мо’озиво!
— Розкажи тепер доктору Джону про місіс Джадкінс, — сказав Девід. — Тоді ти особисто була присутня.
— Дійсно, була, — кивнула Кончетта. — Це трапилося у вікенд після Четвертого липня.
Влітку 2003 року Абра вже почала говорити більш-менш повноцінними реченнями. Кончетта приїхала до Стоунів на весь вікенд. У неділю, шостого липня, Дейв поїхав до «7-Одинадцять» купити каністру «Блакитного носорога»[117] для барбекю на задньому подвір’ї. Абра гралася з кубиками у вітальні. Люсі з Четтою були в кухні, хтось з них періодично ходив поглянути на Абру, щоби пересвідчитися, що вона не вирішила витягти з розетки й пожувати штепсель телевізора або вилізти на Диванну гору. Але Абра не виявляла інтересу до такої діяльності; вона захоплено вибудовувала зі своїх пластикових малечих кубиків щось схоже на Стоунхендж[118].
Люсі з Четтою вивантажували посудомийну машину, коли Абра раптом почала кричати.
— Крик був такий, ніби вона помирає, — сказала Четта. — Ви ж знаєте, яким таке лячним буває, еге ж?
Джон кивнув. Він знав.
— Бігати в моєму віці не вельми природно, але того дня я помчала, мов та Вілма Рудолф[119]. Випередила Люсі до вітальні на півдистанції. Я була настільки переконана, що дитя поранилося, що пару секунд насправді бачила кров. Але з дівчинкою було все гаразд. У фізичному сенсі принаймні. Вона підбігла до мене й обхопила руками мене за ноги. Я її підхопила. Тоді вже поряд зі мною опинилася й Люсі, і ми зуміли бодай трохи заспокоїти Абру. «Ванні! — промовила вона. — Момо, поможи Ванні! Ванні упала!» Я не знала, хто така Ванні, але знала Люсі — Ванда Джадкінс, леді, яка живе на тій же вулиці навпроти них.
116
Scott Joplin (1868—1917) — піаніст і композитор, афроамериканець, який створив реґтайм, жанр «рваної», синкопованої музики, з якого пізніше розвинулися джаз, бугі-вугі, рок-н-рол тощо.
117
«7-Eleven» — заснована 1927 р. мережа супермаркетів, яка сьогодні охоплює 16 країн, назва означає, що ці крамниці працюють з 7:00 до 23:00 без вихідних; «Blue Rhino» — компактні газові балони для гриля, які випускає (обмінює порожні на повні) заснована 1994 р. однойменна компанія.
118
Stonehenge — кам’яна споруда ритуально-астрономічного призначення епохи неоліту й бронзи в Англії, яка складається з кількох кіл поставлених вертикально високих каменів.
119
Wilma Glodean Rudolph (1940—1994) — легкоатлетка, афроамериканка, у 1960-х була рекордсменкою світу, трикратною олімпійською чемпіонкою з бігу.