Вона підвелася. Те, що надавало їй легкості протягом останніх місяців, зникло. Її кістки були, наче з граніту, шкіра — наче натягнутий на них старий брезент. Вона підняла коробку, відчуваючи в своїх руках увесь тягар зла Чоллі, й поставила її в раковину.
Вона запалила сірник і дивилася, як синій край полум’я засмоктує деревину, рухаючись вниз, і на якусь хвилину легкість повернулася; вона вже набрала повітря в рот, щоб задути сірник — чорт забирай, Чоллі заслуговує найгіршого за те, що він зробив із Лотто в його останні дні, за той сумнів, який він посіяв у його душі, — але щось її зупинило. [Щось зсередини; не ми.] Саме перед тим, як полум’я дісталося до її шкіри, вона впустила сірник у коробку. Вона дивилася, як горить папір, як прокльони, які вона насилала на голову Чоллі, виходять із полум’я тоненькими цівками диму. Пізніше вона сама напише й надішле листи обом чоловікам. Ленд зможе дзвонити своєму знайденому дядькові щодня все життя. Що він і зробить. Чоллі влаштує весілля Ленда у своєму палаці біля моря. Чоллі приїде на випускний день дітей Ленда на автомобілі «Порше», який їм і подарує. Ленда любитимуть.
— А це немало, — сказала вона вголос.
Собачка прокинувся, запищав, відчувши запах диму. Коли Матильда підняла голову від обвугленої маси, чорнявої дівчинки, яку вона викликала, вже не було.
23
За десять років медсестра зайде в чайну кімнату в будинку Матильди. [Синє полотно на стіні; холодне, сутінкове відчуття, коли ти молодий і безнадійно закоханий.] Вона принесе таріль тістечок, які тільки і їла тепер Матильда. Вона гомонітиме, ця жінка, гомонітиме й гомонітиме, бо на губах Матильди виднітиметься посмішка. Але коли медсестра доторкнеться до неї, вона виявить, що ця жінка померла. Вона не дихала. Шкіра холола. Остання іскра свідомості в мозку Матильди приведе її до моря, на дикий пляж із колючим піском, до полум’яної, мов факел уночі, любові, майже непомітної вздовж берегової лінії.
Чоллі, який дізнався про цю новину через годину, сів на літак. Ще був ранок, а він уже відімкнув замок до Матильдиної квартири в Лондоні й удерся всередину, спотикаючись і важко дихаючи. Він був зараз такий товстий і древній, як антикварний самовар. Не зважаючи ні на що, він вижив, як щури, медузи і таргани. Він узяв три тоненькі книжки, написані Матильдою, на які вона не отримала жодного відгуку, і запхав собі в сумку. [Алазон, Ейрон, Бомолохос;[40] вона звісно була хитра, але всіх тонкощів не знала. Весь наклад цього видання зберігався вдома, в одній із кімнат, у картонних коробках, де вільно паслися таргани.] Хоча він був і старий, та розум у нього був такий же гострий, як завжди. Він налив собі бурбону, потім відставив склянку й прихопив усю пляшку, йдучи на горище. Усю ніч він, сторінку за сторінкою, перегорнув найцінніше: перші нариси п’єс Ланселота Саттервайта в акуратних архівних коробках, шукаючи роздрукований пожовклий примірник «Джерел».
Він один був вартий усього цього будинку. І його він не знайшов. Його більше не було тут, серед інших п’єс-родичів, бо він покинув Матильду кілька десятиліть тому на світанку, поцуплений рукою молодого хлопця, який прокинувся від сорому й люті в чужому будинку, який випустив собаку погуляти в темряві, зробив фруктовий салат і каву, не вмикаючи світла. Він запхав папери під сорочку, й вони нагрілися там об його шкіру, коли він повертався до міста. Зрештою це не мало значення. Ленд мав право на таку ж частку Саттервайта, як і всі інші, це правда. Хлопець, який пояснив крадіжку в листі, всунутому в миску з дозріваючими помідорами; хлопець, який своїми кістками відчував те, що по-справжньому розуміла лише одна людина.
Коли Матильда вже два роки була вдовою, вона поїхала подивитися на Ленда в Нью-Джерсі. Постановка «Бурі». Він грав Калібана. Він непогано впорався з роллю, але не вистачало якоїсь іскри. На дітях геніїв природа відпочиває, ну і так далі. Його найбільшим талантом було чудове обличчя, яке ховалося за гримом. Після виклику на поклін вона вийшла в сутінки. Вона не ховалася, думаючи, що в цьому не буде потреби. Вона набула здорової ваги, волосся відросло, шкіра мала природний світло-коричневий колір. Але він стояв перед театром, палив цигарку у своєму незграбному гримі, з горбом на спині, в якомусь ганчір’ї.