— Старина Непарний? — запропонував Чоллі незлобиво на цей раз.
— Сем Півторби сну, — натякнула Матильда й легенько штовхнула Лотто, який розлігся на дивані. Він сів, позіхнув. Розстебнув ґудзик на штанях. Тридцять, кінець юності. Він відчув, як на нього знову насувається темрява, і сказав:
— Ну ось, хлопці. Останній рік людства. Потім буде Новий рік і проблема Y2K. Літаки падатимуть з неба, комп’ютери вибухатимуть, атомні електростанції вийдуть з-під контролю. Ми побачимо спалах, а потім бездонна біла порожнеча поглине нас усіх. Кінець. Finito, людський експеримент. Так будемо жити! У нас залишився ще цілий рік!
Він жартував, але він вірив у те, що говорив. Він уявляв, як світ без людей стане яскравішим, зеленішим, наповниться новим дивним життям: щурами з протиставленими великими пальцями на лапах, мавпами в окулярах, рибами-мутантами, що будуватимуть палаци в глибинах морів. Як у великій схемі речей буде краще без присутності людини. Він бачив молоде обличчя своєї матері у мерехтливому світлі свічки, коли вона читала Одкровення. «І бачив я жінку, п’яну від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивувався я дивом великим»,[9] — шепотів Лотто, і його друзі дивилися на нього і, побачивши щось жахливе, відвели погляд.
Він розбив серце Рейчел, чорт забирай. Вся її сім’я розбила її нещасне серце. Мама поховала себе в самоті, у нещасті.
Віддана Саллі гарує, мов несамовита. Лотто, чию гордість вона не могла зрозуміти. Тільки дитина може так сильно й так довго сердитися, тільки дитина не пробачає, щоб усе виправити. Матильда побачила очі Рейчел, повні жалю, і злегка похитала головою: ні, він може помітити.
— Тридцять секунд, — проголосила Матильда. Принц, звісно ж, грав у комп’ютерні ігри.
Чоллі нахилився до Даніки, намагаючись зірвати опівнічний поцілунок. Жахливий тип. Яка ж вона була дурна, що дозволила йому розпустити руки в таксі якось увечері, повертаючись із Хемптонс цього літа. І про що вона тільки думала? Вона була серед друзів, та все ж.
— Жоднісінького шансу, — сказала вона, але що це він там говорить?
— …винна мені два мільйони доларів, — заявив він.
— Що? — обурилась вона.
Він посміхнувся, продовжив:
— Двадцять-скількись там секунд до 1999 року. Ми заклалися, що вони розійдуться до 1998 року.
— Пішов ти, — сказала вона.
— Сама пішла, брехухо, — відповів він.
— Рік ще не закінчився, — сказала вона.
— Двадцять секунд, — відраховувала Матильда. — Прощавай 1998-й, повільний і каламутний рік.
— Немає нічого гарного чи поганого, є тільки те, що ми про це думаємо, — п’яно промимрив Лотто.
— Ти говориш неймовірно багато дурниць, — зауважила Матильда. Лотто знітився, хотів було щось сказати й передумав.
— Бачиш, вони сваряться, — пробурмотіла Даніка. — Якщо хтось із них зірветься, я вважатиму це перемогою.
Матильда підхопила келих із таці й сказала:
— Десять, — вона злизнула шампанське, яке бризнуло їй на руку.
— Я забуду про борг, якщо ти підеш зі мною на побачення, — запропонував Чоллі, дихнувши жаром у вухо Даніки.
— Що? — здивувалася Даніка.
— Я багатий. Ти підступна, — сказав Чоллі. — Чому б і ні, чорт забирай.
— Вісім, — рахувала Матильда.
— Бо я ненавиджу тебе, — відповіла Даніка.
— Шість. П’ять. Чотири, — почали рахувати інші. Чоллі підняв брову.
— Ну добре, згодна, — зітхнула Даніка.
— Один! З Новим Роком! — закричали вони, хтось тричі тупнув у верхній квартирі, заверещала дитина, з вулиці було чутно дуже слабкий шум голосів, які кричали повсюди в цю кришталеву ніч, починаючи від Таймс-Сквер, а потім усе навколо залили сліпучим сяйвом феєрверки.
— З Новим 1999 роком, любове моя, — привітав Лотто Матильду. Як давно вони вже так не цілувалися, принаймні з місяць. Він забув про веснянки на її гарненькому носику. Як він міг таке забути? Нема нічого кращого, як дружина, яка працює до нестями й придушує саму думку про любов. Нема нічого кращого, як мрії, що помирають, думав він, і розчарування.
Коли Матильда відхилила голову назад, чоловічки в її очах звузилися.
— Це буде рік твого прориву, — пообіцяла вона. — Ти гратимеш Гамлета на Бродвеї. Ти знайдеш свій шлях.
— Мені подобається твій оптимізм, — сказав він, але почувався погано. Елізабет і Рейчел цілували Сусанну в обидві щоки, бо в неї був такий самотній вигляд. Семюел і собі ліз до неї з поцілунками, але вона все переводила на жарт.