Гола Матильда вкрилася з головою, побачивши тацю на матраці, й тремтіла, аж поки знову не заснула. Таця, сон, ванна кімната, тацю, сон, погані думки, страшні спогади, плач собачки Бог, таця, сон; і знову, і знову, назавжди.
Я зостаюсь тут, де ти мене удовою в невтішному горі в домі своєму лишив. Плачем … білораменна зайшлась Андромаха, голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками. Мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких. Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа, не заповів мені слова останнього, щоб пам’ятала я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози![24]
Я нині думаю про тебе, Андромахо![25]
Так воно й тривало, вічно, хіба що під час першого тижня її вдівства десь усередині намету з ковдр, у ліжку, яке підтримувало її оголене тіло, зародилася така потужна хвиля хтивості, що вона просто захлинулася нею. Усе її єство вимагало сексу. Багато сексу. Перед очима в неї, мов у німому чорно-білому кіно, миготіли чоловіки в характерних позах. І над усім цим гриміла органна музика. Органна музика. Ха!
Кілька разів у її житті хіть була настільки потужною. Перший рік життя з Лотто. А також її перший рік сексу задовго до Лотто. Він завжди вважав, що це він позбавив її невинності, але в неї тоді були місячні, ото й усе. Вона підтримувала в ньому цю віру. Вона не була незайманою, але перед ним був всього один чоловік. Це був секрет, про який Лотто ніколи не дізнався б. Він ніколи цього не зрозумів би. Його егоїзм і самовпевненість ніколи не дозволили б йому визнати попередника. Вона здригнулася, згадуючи себе сімнадцятирічну в середній школі, те, як після перших святкових вихідних з ілюмінацією все для неї було наповнене сексом. Те, як світло пульсувало серед листя амброзії в канавах, те, як її збуджувало, коли одяг доторкався до її шкіри. Те, як слова виходили з рота людини, як вони торкалися язика, губів, перекочувалися в роті, перш ніж вимовлялися. Це було так, наче чоловік раптово вдерся в неї, викликав там землетрус і випустив усе на її шкіру. В останні дні в середній школі їй хотілося з’їсти кожного із цих смачненьких хлопчиків. Якби можна було, вона проковтнула б їх усіх. Вона широко посміхалася їм, а вони тікали геть. Вона сміялася, але відчувала, що це ганьба.
Та все це не мало жодного значення. Відтоді, як вони одружилися, був один тільки Лотто. Вона була йому вірною. І майже не сумнівалася, що й він був вірний їй.
У своєму маленькому будинку у вишневому саду, в будинку найпохмурішого вдівства, Матильда прийшла до тями, вилізла зі своєї брудної постелі, прийняла душ. Вона одяглась у темній ванній і прокралася повз кімнату, де, похропуючи й посвистуючи, спала тітка Саллі. Повз наступну кімнату з відчиненими дверима, де сестра її чоловіка, Рейчел, не відриваючи голови від подушки, дивилась, як вона крадеться далі. У темряві її обличчя нагадувало тхорячу мордочку: трикутне, зосереджене, тремтяче. Матильда вскочила в «Мерседес».
Її волосся було зібране в мокрий жмут, вона була без макіяжу, та це не мало значення. За три містечка на північ був такий собі яппі-бар, а в тому яппі-барі був такий собі чоловік із сумним обличчям і бейсболкою Red Sox. А за милю звідти, у невеликому гайку, де дорога розділялась надвоє і де їх, як метеликів до дошки, могли пришпилити фари першої-ліпшої машини, що проїжджала б поруч, вона стояла на правій нозі, лівою обхопивши напружені стегна Red Sox із сумним обличчям, і кричала: «Сильніше!».
І обличчя чоловіка, яке почало було набирати зосередженого виразу, стало стривоженим, він іще деякий час мужньо витримував таку навалу, поки вона кричала йому: «Сильніше! Швидше, ти, мудак!», аж поки не стало ясно, що він злякався, тоді він зімітував оргазм, вийшов із неї, пробурмотів щось таке, наче йому треба помочитися, і вона почула хрускіт листя, коли він рвонув геть.
Обличчя Рейчел усе ще дивилося на Матильду з темряви, коли вона поверталася нагору. Подружнє ложе, образливе своїм порожнім громаддям. Поки її не було, постіль перестелили. І коли вона знову залазила в ліжко, простирадла були холодні, пахли лавандою й тернули по її шкірі, мов звинувачували.
Якось давно вона сиділа поруч із Лотто в темряві на прем’єрі однієї з його диких ранніх п’єс і була настільки вражена тим, що він зробив, величчю його бачення, яке перетворилося на дійство, яке розгорталося перед її очима, що нахилилася до нього й лизнула його обличчя від вуха до губи. Просто не змогла втриматися.
Так само, як і тримаючи новонароджену дочку Рейчел і Елізабет, настільки схотіла стати такою ж невинною, як дитя, що поклала крихітний стиснутий кулачок собі до рота й тримала його там, аж поки дитина не заплакала.