Нечисленна аудиторія мала скромний вигляд, не було ні відеокамер, ні спалахів фотоапаратів. Один із наставників стипендіатів Тіля, засновник Cheever і Powerset, сидів біля Хоффмена. Вони дивилися, як їхні колеги розповідають, чим вони зобов’язані цій програмі. Перший віце-президент Apple Скотт Форстолл відзначив, що його навчання на «Символічних системах» «переконало мене, що ми здатні створити просту сенсорну клавіатуру, яка добре працюватиме». Він завершив свою промову такими словами: «Думаю, ця багатослівна репліка — подяка “Символічним системам” за створення iPhone і iPad».
Маєр, яка на той час була віце-президентом Google з локалізації та локальних сервісів і ще не очолила Yahoo, незабаром підвелася і сказала, що її вибрали працювати на юзер-інтерфейсі компанії з єдиної причини: бос побачив, що вона вивчала психологію в межах програми «Символічні системи». А ще вона сказала, що інший предмет — надзвичайно важкий курс філософії 160А — «приніс мені чимало впевненості, коли в нас була гаряча пора» на початку існування Google.
У той самий день Майкл Кріґер вийшов на подіум і проголосив, що всій роботі, яка будь-коли у нього була, включно із заснуванням Instagram, він завдячує своєму навчанню у Стенфорді. Тут він зустрів свого майбутнього співзасновника Кевина Систрома. Вони разом стали стипендіатами стипендії Мейфілда, частини селекційної навчально-робочої програми, адміністрованої Technology Ventures Program Стенфордського університету. Вони налагодили зв’язки з індустрією, а отже, могли отримати вирішальний венчурний капітал. «Думаю, “Символічні системи” — ідеальна освіта для підприємця», — сказав він.
Твердження Кріґера, здається, дедалі підтверджують і ті, хто закінчив університет, і ті, хто ні. Чи це Стенфорд посприяв технологічному буму, а чи індустрія зробила Стенфорд більш значущим — питання понад столітньої історії, з категорії, що з’явилося раніше: курка чи яйце. Першу велику технологічну компанію в цих околицях — Federal Telegraph — було засновано випускником Стенфордського університету 1909 року, і вона вивела регіон у лідери в розробці електронно-променевих трубок. Згодом, у 1937 році, стенфордські випускники Білл Х’юлетт і Дейвид Паккард заснували Hewlett-Packard, а їхній успіх породив десятки інших технологічних компаній у наступні роки. У 1950-ті роки винахідник напівпровідника Уїльям Шоклі приїхав сюди на пошуки інженерів для роботи з новим транзистором, а члени його персоналу заснували Fairchild Semiconductor.
У той час, як більшість університетів змінила регіональну славу на загальнонаціональний престиж завдяки своїм непереможним спортивним командам, одним із найбільших результатів зусиль Стенфорду був, вочевидь, його факультет комп’ютерних наук. Заснований 1965 року почесним професором і колишнім ректором Уїльямом Міллером, він став першою програмою університету, в межах якої відбувалася тісна співпраця з промисловістю. У 1968 році Міллер створив Стенфордський комп’ютерний форум, що давав змогу таким компаніям, як Cisco, Sun Microsystems і General Electric, першими знайомитися з дослідженнями студентів Стенфорду. «Це був початок тісних взаємин між факультетом комп’ютерних наук та індустрією, — міркує Міллер. — Відтоді вони стали набагато інтенсивніші, особливо за останні п’ятнадцять років».
З появою перших веб-браузерів на початку 1990-х років інтернет пережив і перший бум Кремнієвої долини. Двоє аспірантів Стенфордського факультету комп’ютерних наук Сєрґєй Брін і Леррі Пейдж заснували одну з найуспішніших і найзначущіших компаній епохи інтернету — Google.
Потім стався крах доткомів 1999 року — спекулятивної бульбашки, коли ціни багатьох нових технологічних компаній неймовірно завищували та зрештою вибухнули. Саме в перші роки після цього краху, коли світ поставив хрест на технологіях, було закладено фундамент для стартапоманії. Нові технології з відкритим кодом зробили створення вебсайту доступним. На середину 2000-х років завдяки сукупності чинників середня вартість заснування інтернет-компанії впала з п’яти мільйонів до 500 тисяч доларів. По-перше, більші компанії, як-от Yahoo та Google, відкрили свої інтерфейси програмування для інших. По-друге, революція зовнішніх інтерфейс-клієнтів зробила веб-сторінки менш статичними. І, по-третє, стрімко збільшилася пропускна здатність з’єднання. Заснування однієї лише блоґерської платформи WordPress.com запустило мільйони нових вебсайтів упродовж кількох років.
Рушійною силою значної частини цих стрімко вдосконалюваних технологій були стенфордські інженери. «Стенфорд насправді є одним із двигунів, що рухає індустрію технологій, — каже Тоні Шнайдер, президент Automatic, компанії, що володіє WordPress. — Завдяки йому постійно вливаються нові люди й нові ідеї та тривають дослідження». Водночас Стенфорд дозволяє «тех-трансфер», що виводить на ринок компанії, створені в університеті, наприклад Google. «Він виконав роль першопрохідця для університетів, відкритих до комерціалізації ідей», — каже Шнайдер.