Готель мав стати випробувальним простором для пілотної програми Дрейпера, відкриття якої було заплановано на зиму 2013 року. «Інформація про пілотний проект поширилася з неймовірною швидкістю, і з усього світу почали надходити сотні заявок на участь у ньому, — казав він у своєму попередньому оголошенні. — У нас очевидна потреба в наборі кадрів до приймальної комісії задовго до нашого відкриття в січні». Хоча спільнота спочатку поставилася до пропозиції Дрейпера критично, скарги надходили радше через проблеми з паркуванням, ніж з альтернативною освітою. Дрейпер переконав сусідів, що не дозволятиме студентам приїздити на власних автомобілях.
Дрейперів університет відкрився в січні 2013 року, й у ньому навчався 41 студент. Вони мешкали на перших трьох поверхах. Заняття відбувалися в лаунжі на першому поверсі. Були надії з часом приймати 150 студентів. Гасло? «Світові потрібно більше героїв». На сайті закладу не було зазначено, хто його ректор. Натомість Дрейпер був «Майстром ризиків».
«Ми виховуємо “дайверджерів”, які хочуть бути кращими і стають кращими», — зазначено в описі мети закладу. Дарма, що слова «дайверджер» навіть не існувало — тут ніхто не переймався граматикою. «Шукати натхнення. Робити речі, які здаються неможливими. Бути безстрашним». Кожен студент мав створити власну компанію і побудувати мережу наставників і коучів, як в інкубаторі. Зрештою, як і в акселераторах, вони виступатимуть з пітчами перед інвесторами Кремнієвої долини, щоб отримати інвестиції. Програму навчання було «зосереджено на темі супергероїв» — у запрошенні на урочисте відкриття використали мотиви з мультиків про супергероїв — а студенти могли брати участь у різних видах активності, як-от «публічні виступи, холодні дзвінки, гідропоніка, йога, автогонки, стрільба, планування майбутнього, швидкочитання і бізнес-моделювання». І замість інвестування, як у типових інкубаторах, Дрейпер брав зі студентів плату від дев’яти до п’ятнадцяти тисяч доларів, залежно він тривалості сесії.
Це був лише перший крок до того, що вже відбулося на Східному узбережжі. Тамтешні університети — від Гарвардського до Північно-східного — почали створювати власні версії YC, нехай і за участі професорів Ліги плюща, і з відповідними курсами. З’ясувалося, що минулими роками там спостерігався сплеск стартап-активності, і тепер один із трьох бізнес-інкубаторів був розташований в університетському кампусі, тимчасом як у 2006 році — один із п’яти. Навіть Університет Дюка і Сиракузьский університет — відомі радше створенням зоряних спортивних команд, ніж стартапів — планують простори для інкубаторів. Завдяки і Тілю, і Ґрему з YC експеримент із розширення Кремнієвої долини розпочався. Відкритим залишається запитання, чи зможе університетська культура вижити.
6. Альфа-дівчатка й бета-хлопчики
Майже наприкінці року стипендіальної програми Тіля, навесні 2012 року, Лорі Демінґ дещо пощастило з мобілізацією коштів для її молодого Фонду довголіття. Вона не повернулася до школи, а відвідувала університетський кампус Стенфорда, де досліджувала лабораторних мишей, щоб з’ясувати способи подовжити їхнє життя. Лабораторія наштовхнула її на ідею знайти молоді таланти. Там вона шукала перспективних молодих науковців і компанії, що в них її венчурна фірма могла б інвестувати. Близькість до Стенфорда стала для неї полегшенням, дарма, що студенткою вона фактично не була.
Демінґ подобалося жити серед інших стипендіатів у Пало-Альто, проте вона ще не зовсім зрозуміла, у який спосіб пропонувати нові ідеї в лабораторії й зустрічатися з потенційними донорами, які б інвестували в її фонд, — і водночас купувати нові біотехнології для подовження людського життя. Тоді ж настав час непокоїтися про суспільне життя. А воно було карколомне. Лора вирішила стати фрукторіанкою.
У колах дослідників довголіття вона зустрічалася з науковцями, які повсякчас вносили зміни до свого харчування, перевіряючи, як при цьому почуватимуться. Лора натрапляла на людей, які практикували обмеження калорій, а також більш типові види дієт з обмеженням вуглеводнів або жирів. Деякі з її друзів-айтішників ставилися до своїх тіл як до машин, постійно додаючи чи усуваючи з раціону певні види їжі для тестування змін у продуктивності. Наша героїня намагалася споживати лише фрукти. Тому для підвищення енергійності вона відмовилася від м’яса, хліба й молочних продуктів на шість місяців етапу фандрейзинґу. Її витончене тіло стало ще субтильнішим, щоночі вона спала дедалі менше. Проте зросли зосередженість і чіткість мислення, і вона виявила, що здатна протягом дня зробити набагато більше. Демінґ також з’ясувала, що її нова дієта допомогла їй вписатися в дивний соціальний ландшафт — відмінний від того, що вона трохи бачила в Массачусетському технологічному інституті, де почала працювати в 14-річному віці. Там їй було комфортно з науковцями в окулярах і білих лабораторних халатах. Асистенти-дослідники вважали її трохи курйозом. Вона була крихітною дівчинкою-вундеркіндом, одержимою випробуванням довголіття мишей.