— Вважатиму за честь.
— У такому разі чекаю вас о пів на п’яту, а поки що ми можемо викинути цю історію з голови.
У той час я мешкав у квартирі на вулиці Королеви Анни, але з’явився на Бейкер-стрит у призначений час. Рівно о пів на п’яту нам доповіли про прихід полковника сера Джеймса Демері. Навряд чи варто описувати цього чоловіка. Великодушність, чесність і щирість, властиві його характеру, широке, чисто виголене обличчя та приємний мелодійний голос запам’яталися багатьом із тих, кому доводилося його знати. Його сірі ірландські очі сяяли щирістю, а добра усмішка вигравала на жвавих вустах. Блискучий циліндр, темний піджак, кожна деталь — від шпильки з перлиною в чорній шовковій краватці до блідо-лілових шкарпеток і лакованих черевиків — свідчила про прискіпливу охайність, якою він завжди вирізнявся. Високий владний аристократ заповнив усю нашу маленьку кімнатку.
— Певна річ, я був готовий зустріти тут і доктора Ватсона, — чемно вклонився він, — його участь може виявитися вельми доречною, містере Голмс, адже ми маємо справу з людиною, здатною на будь-який злочин, яку практично ніщо не здатне зупинити. Я би сказав, що це найнебезпечніша особа в Європі.
— У мене було кілька супротивників, цілком гідних такого лестивого звання, — всміхнувся Голмс. — Ви не курите? У такому разі прошу мені вибачити, що запалю люльку. Якщо особа, про яку ви згадали, небезпечніша, ніж покійний професор Моріарті або ще живий полковник Себастьян Моран, то зустріч справді не обіцяє нічого приємного. Я можу дізнатися ім’я?
— Ви колись чули про барона Ґрюнера?
— Маєте на увазі австрійського вбивцю?
Полковник Демері сплеснув руками й усміхнувся.
— Від вас нічого не сховається, містере Голмс! Чудово! Отже, ви вже склали про нього думку як про вбивцю.
— Стежити за злочинністю на континенті — мій фах. Той, кому доводилося читати про те, що трапилося в Празі, не може сумніватися у провині цього чоловіка. Його врятував суто юридичний казус і підозріла смерть свідка. Я настільки впевнений, що це він убив свою дружину під час так званого нещасного випадку на перевалі Шплюґен[1], ніби бачив усе на власні очі. Мені також відомо, що він переїхав до Англії, і я передчував, що рано чи пізно мені доведеться з ним зіштовхнутися. То що ж накоїв барон Ґрюнер цього разу? Чи це не продовження тієї давньої трагедії?
— Ні, містере Голмс, справа набагато серйозніша. Адже важливіше запобігти злочинові, ніж вершити правосуддя. Справді жахливо усвідомлювати власне безсилля, коли у вас на очах створюють огидний задум і вам цілком зрозуміло, чим усе закінчиться. Чи може людина потрапити в більш скрутне становище?
— Ймовірно, ні.
— Отже, ви не відмовитеся допомогти моєму клієнтові, інтереси якого я представляю?
— А я й не збагнув, що ви лише посередник. Хто ж головна дійова особа?
— Благаю вас, містере Голмс, не питайте. Я пообіцяв, що добре ім’я цієї людини жодним чином не буде згадане. Його наміри надзвичайно чесні та шляхетні, однак він вважає за краще залишатися в тіні. Мені немає потреби казати, що вам гарантується винагорода й що ви будете повністю незалежні у своїх діях. Сподіваюся, що справжнє ім’я клієнта для вас не таке вже й важливе.
— Мені дуже шкода, — сказав Голмс, — але я звик, щоб таємниця вкривала лише один бік справи. Мати її з обох сторін — занадто складне завдання. Боюся, сер Джеймс, що нічим не зможу вам допомогти.
Наш відвідувач дуже збентежився. Його широке жваве обличчя затьмарила тінь тривоги та розчарування.
— Ви навряд чи усвідомлюєте наслідки вашої відмови, містере Голмс, — сказав він. — Я опинився перед серйозною дилемою. Не маю жодних сумнівів, що ви вважали б за честь узятися за цю справу, якби я виклав вам усі факти. Але я дав слово честі. Чи можу я принаймні розповісти вам усе, що мені дозволили?
— Звісно, але за умови, що мені не доведеться брати на себе якісь зобов’язання.
— Ви, без сумніву, чули про генерала де Мервіля?
— Маєте на увазі героя Гайбера[2]? Авжеж, я чув про нього.
— У нього є донька Віолетта, молода, вродлива, освічена леді, чудова з будь-якого погляду. Саме її, цю приємну, безневинну дівчину, ми мусимо врятувати від кігтів диявола.
— Барон Ґрюнер має на неї якийсь вплив?
— Найсильніший із усіх на світі — кохання. Він, як ви, вочевидь, чули, дуже привабливий чоловік. У нього вишукані манери, приємний голос і якийсь романтичний, таємничий вигляд, який украй полюбляють жінки. Кажуть, що жодна жінка не здатна встояти перед ним, і він уповні з цього користає.
2
Перевал Гайбер у північно-східній частині Афганістану — головні ворота в Індію (а тепер — у Пакистан). Йдеться про епізод другої англо-афганської війни (1878—1880).