Выбрать главу

Мігель де Сервантес Сааведра

ДОН КІХОТ

Мігель де Сервантес Сааведра
Роман "ДОН КІХОТ"

ЧАСТИНА ПЕРША

РОЗДІЛ I

де оповідається про побут та звички славнозвісного ідальго[1] Дон Кіхота Ламанчського

В Ламанчі, в одному селі, назви якого я не хочу згадувати, жив нещодавно один із тих ідальго, що все майно їхнє — спис, старовинний щит, миршава шкапина та швидкий гончак. Три чверті його прибутків ішло на олью[2], в якій було більше яловичини, ніж баранини, та на вечерю. А вечеря переважно складалася з вінегрету, по суботах — яєшні з салом, по п’ятницях — із сочевиці, а по неділях — іще з якогось голубеняти на додачу. Решту він витрачав на камзол із легкого півсукна, на оксамитові штани й такі самі туфлі; це він носив у свята.

Буденних днів прикрашав себе вбранням із найтоншого сукна свого виробу. Він мав дома ключницю, жінку років за сорок; небогу, яка не дійшла ще й двадцяти літ, а для роботи на дворі та в полі був у нього хлопець, що мусив уміти і коня сідлати, й орудувати садовими ножицями. Мав наш ідальго років під п’ятдесят. Був він міцно збудований, сухорлявий, з обличчя худорлявий, вставав рано і дуже любив полювати. Кажуть, звали його Кіхада чи Кесада, але є підстава вважати, що звався він Кіхана. Проте це не відіграє великої ролі в нашому оповіданні; досить того, що воно не відбігає й на крок від правди.

Слід також знати, що згаданий ідальго все своє дозвілля (тобто більшу частину року) присвячував читанню рицарських книжок і так захоплено та завзято віддавався цій праці, що забував про лови й навіть про своє господарство. Цікавість і захоплення ідальго дійшли того, що він продав кілька десятин землі, щоб придбати рицарських книжок, і нарешті зібрав їх у своєму домі всі, які лише міг дістати. Серед цих книжок жодна не сподобалася йому так, як твори славнозвісного Фелісіана Сільванського.

Його проза та плутані вирази здавалися ідальго перлинами, а найбільше, коли йому траплялося читати любовні листи та виклики на бій, де часто стояло таке: «Справедливість несправедливості, що вчинено моїй справедливості, так зменшила моє почуття справедливості, що я справедливо скаржуся до вашої вроди».

Читаючи такі фрази, бідолаха з’їхав із глузду і перестав спати, шукаючи в них змісту, якого не добрав би й не збагнув би сам Арістотель[3], коли б навмисно ожив для цього. Ідальго турбували рани, що їх дістав дон Бельяніс, бо хоч і визначні лікарі його доглядали, а все ж він не міг позбутися численних шрамів на обличчі й на тілі. А втім, він хвалив автора за обіцянку скінчити ці нескінченні пригоди й багато разів хотів узятися за перо, щоб здійснити це самому. Він, безперечно, зробив би це, і зробив би не без успіху, якби на перешкоді йому не стали інші напосідливі й важливіші думки.

Багато разів сперечався він із місцевим священиком (це була людина вчена й з ученим ступенеміз Сігуенси[4]) про те, хто був кращий рицар — Пальмерін Англієць чи Амадіс Гальський[5]. Але маесе[6] Ніколас — цирульник з їхнього села — казав, що ніхто не вийде проти рицаря Феба, а якщо хто й може рівнятися з ним, то хіба що дон Галаор, брат Амадіса Гальського.

Кінець кінцем, ці книжки так захопили нашого ідальго, що, читаючи їх, він проводив ночі від смерку до ранку й день — від вранішньої до вечірньої зорі. Отак через безсоння та постійне читання він сушив собі мозок і збожеволів. Його фантазія виповнилася всім тим, що він вичитав із книжок — чарівництвом, змаганнями, бійками, викликами на бій, ранами, любовними листами, коханням, заздрістю та різною нісенітницею.

Він упевнив себе, що вся ота сила-силенна пригод у книжках — чистісінька правда, і нічого в світі не було для нього правдивішого за них.

Він казав, що Сід Руї Діас[7] був дуже гарний рицар, але не міг рівнятися до рицаря Пломенистого Меча, який одним махом уклав двох надзвичайних і бундючних велетнів. Багато гарного казав він про велетня Моргайте[8], що один з усього велетенського роду — чванливого й нечемного — був ввічливий та добре вихований. Та найкраще ставився він до Рейнальда Монтальбанського, а особливо коли бачив, як той виїздив зі свого замку, грабував усе, що тільки міг, і вкрав навіть за морем статую Магомета[9], зроблену, як каже історія, з чистого золота. За те, щоб дати доброї прочуханки зрадникові Галалонові, він оддав би ключницю, та й небогу на додачу.

вернуться

1

Ідальго — дрібний дворянин.

вернуться

2

Олья — іспанська страва (різновид гарячого вінегрету).

вернуться

3

Арістотель — філософ Стародавньої Греції (IV сторіччя до початку нашої ери).

вернуться

4

Сігуенса — місто, де за часів Сервантеса був університет, досить занедбаний.

вернуться

5

Пальмерін, Амадіс — головні герої рицарських романів, популярних в Іспанії, переважно наприкінці XV і XVI ст. Це — література феодальної верстви, проти якої виступає Сервантес.

вернуться

6

Маесе — пан.

вернуться

7

Сід Руї (Родріго) Діас де Бівар — іспанський рицар, герой іспанської народної поеми, т. зв. романсів про Сіда (історична особа — жив у другій половині XI сторіччя).

вернуться

8

Морганте — герой жартівливої поеми «Великий Морганте» італійського поета періоду Високого Відродження Луїджі Пульчі (1432—1484).

вернуться

9

Магомет — основоположник магометанської релігії. Симпатії Дон Кіхота — це вияв загального руху європейських держав того часу на схід — Аравію, Месопотамію, Африку й Туреччину. Цей загарбницький рух, що йшов під гаслом боротьби за християнство, характеризував період первісного капіталістичного нагромадження. Багаті країни Близького Сходу з високою культурою в ім’я християнського Бога були зруйновані, розграбовані.