МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Бідолашна геть головою не думає. Пішла б повертілася біля Пікаділлі, то й заробляла б по п’ять бобів щоночі. Який їй резон стирчати тут, на Площі, поміж жалюгідних старих волоцюг?
ДОРОТІ: Це молоко добре?
РУДИЙ: Добре? [Приставляє рота до однієї з дірок у банці і дує. З протилежної дірки витікає липка сірувата рідина.]
ЧАРЛІ: Тобі що, удача всміхнулася, Флоррі? Хто той франт, з яким я тебе щойно бачив?
ДОРОТІ: На ньому написано: «Не для дітей».
МІСІС БЕНДІГО: А ти що, в біса, дитина? Тут, любонько, можеш забути про свої букінгемські манери.
ФЛОРРІ: Кавою й сигареткою пригостив — ото й усе, скупердяй бісів! Це у тебе там чай, Рудий? Ти завжди був моїм улюбленцем, Рудько.
МІСІС ВЕЙН: Нас тут тринадцятеро зібралося.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ: Вечерю тут навряд чи подаватимуть, так що можете не переживати.
РУДИЙ: Леді та джентльмени! Чай подано. Готуйте чашки!
ЄВРЕЙ: Хай йому біс! Ти мені навіть половини кружки не налив!
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Що ж, удачі всім нам і кращого нічлігу на завтра. Я б з радістю в якійсь церковці подрімала, але ж ті гади не пускають, бояться, що вошей їм натрушу. [П’є.]
МІСІС ВЕЙН: Я, звісно, звикла чай по-інакшому розпивати, та що поробиш... [П’є.]
ЧАРЛІ: Ет, нічогеньке пійло. [П’є.]
ГЛУХИЙ: Цілі зграї довгохвостих папуг обліпили кокосові пальми. [П’є.]
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ:
[П’є.]
ХРЮКАЛО: От і все, до п’ятої ранку чаю більше не передбачається. [П’є.]
[Флоррі виймає з панчохи поламану магазинну сигарету і випрошує сірника. Чоловіки, окрім Татуня, Глухого і містера Толлбойза, витрушують підібрані з землі недопалки та роблять з них самокрутки. Курці простягаються на лавах, на землі або ж спираються на парапет, й у туманних сутінках, ніби сузір’я, спалахують вогники сигаретних бичків.]
МІСІС ВЕЙН: Ох, як добре! Горнятко чаю славно зігріває. Хоча мені дещо незвично чаювати без чистої скатертини на столі, як я ото звикла, і без вишуканого порцелянового сервізу, який мама завжди виставляла, і, звісно ж, чай у нас завжди був найвищого ґатунку — «Піко Пойнтс», по два дев’ять за фунт...
РУДИЙ [співає]:
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [співає на мотив гімну «Німеччина, Німеччина понад усе»]: Нехай квітне аспідистра[54]...
ЧАРЛІ: І давно ви, хлопці, в Коптильні?
ХРЮКАЛО: Завтра я такий рейд влаштую по цих пивницях, що вони не знатимуть, куди й діватися. Хай там як, а грошей нашкребу, навіть якщо доведеться усе догори ногами перевернути.
РУДИЙ: Три дні. Із самого Йорка перли, пів дороги спали просто неба. Ледь дуба не врізали!
ФЛОРРІ: Рудий, любчику, а чаю зовсім лишилося? Ні? Ну що ж, тоді я пішла, усім па-па. Побачимося завтра вранці біля Вілкінса.
МІСІС БЕНДІГО: От шльондра безсоромна! Надудлиться чаю — і поминай як звали, навіть дякую не скаже, на секунду зайву не затримається.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Холод? Ох, ще й як. Скільки разів доводилося спати просто неба у високій траві, коли навіть накритися нічим, а клята роса залила все довкола, так що зранку вогонь чорта з два розведеш, а як хочеш чогось теплого попити, то хіба йди в молочаря випрошуй. Частенько так бувало, коли ми з Майклом вешталися дорогами.
МІСІС БЕНДІГО: І з чорномазим піде, і з китайцем, брудна корова.
ДОРОТІ: І скільки ж вона отримує за раз?
ХРЮКАЛО: Шестипенсовик.
ДОРОТІ: Шість пенсів?!
ЧАРЛІ: Це ще багато. Вона й за цигарку до ранку може.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Я ніколи менше шилінга не брала, ніколи.
РУДИЙ: Ми з Жидом раз на кладовищі ночували. Прокидаюся я, значить, вранці і бачу, що лежу на чиїйсь могилі.
ЖИД: На ній м’ясця щось малувато.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Якось ми з Майклом у свинарнику спали. Тільки поткнулися туди, а Майкл як закричить: «Матір Божа! Тут свиня!» — «Та нехай собі буде! — кажу я. — Зігріє нас серед ночі». Отож заходимо ми досередини, а там стара свиноматка на боці лежить і хропе, як трактор. Я до неї тихенько підсунулася, обійняла руками, і цілісіньку ніч вона мене гріла. Нам і гірші нічліжки траплялися.
ГЛУХИЙ [співає]: Кошик мій кошик...
ЧАРЛІ: Бачите, як наш Глухий завів? Каже, дзижчання саме з горла так і лізе.
ТАТУНЬО: Коли я був пацаном, ми не давилися одними бутербродами з чаєм. Харчі у нас були добротні, а не це сміття. Рагу з яловичини. Кров’яна ковбаса. Пельмені з м’ясом. Свиняча голова тушкована. За шість пенсів на день відгодовувалися, як бійцівські півні. Вже п’ятдесят років я бродяжу. Чого я тільки не робив: картоплю копав, горох збирав, за вівцями окітними глядів, ріпу рвав. Спиш на мокрій соломі і навіть раз на рік черево не наб’єш. Ех! [Залізає назад у пальто.]
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: А який мій Майкл сміливий був. Ходив, куди хотів. Скільки разів ми залізали до порожнього будинку, вибирали найкраще ліжко і вкладалися спати. «В інших людей є дім, — казав мій Майкл. — То чому в нас не може бути?»
РУДИЙ [співає]:
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Absumet haeres Caecuba dignior[55]! Подумати тільки, у моєму підвалі залишалася двадцять одна пляшка «Кло Сен-Жак» 1911 року тієї ночі, коли народилася дитина і я втікав до Лондона раннім потягом!..
МІСІС ВЕЙН: Скільки нам вінків прислали, коли матуся померла, ви не повірите! Великі такі...
МІСІС БЕНДІГО: Якби я могла вернути час назад, я б вийшла за бісового багача.
РУДИЙ [співає]:
ПРОНОЗА-ВАТСОН: Я бачу, дехто з вас вирішив на життя поскаржитися. А що тоді казати такому небораці, як я? Принаймні вас не загребли копи, щойно вам виповнилося вісімнадцять.
ЖИД: Ой Бо-о-о-оже!
ЧАРЛІ: Рудий, та що ти виєш, як кіт, якому на хвоста наступили? Добре, дам я тобі урок вокалу, слухай сюди. [Співає]: О Ісусе, душі моєї любо-о-ов...
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Et ego[56] у Крокфорді... З єпископами, архієпископами і всією компанією небесною...
ПРОНОЗА-ВАТСОН: А знаєте, як я потрапив за ґрати першого разу? Здала мене власна сестра. Так, так, моя клята сестричка! Та ще корова! Вискочила заміж за релігійного маніяка — він такий богомільний, що зараз вона п’ятнадцятеро дітей няньчить, — так от, це він напоумив її на мене донести. Але я їм відплатив, ще й як відплатив. Коли мене випустили з буцегарні, я першим ділом купив молоток, пішов до будинку сестри і розбив її піаніно на друзки. «Ось тобі! — кажу. — Ось що отримуєш, коли на брата доносиш! Кобила драна!»
ДОРОТІ: Як же холодно, як же холодно! Я вже ніг не відчуваю.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Клятий чай не надовго зігріває, еге ж? Я й сама вже задубіла.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Ох, дні мого пастирства! Влаштовувані мною базари з усілякими виробами ручної роботи та народні танки на зеленій галявині, коли ми збирали кошти на доброчинні цілі! Мої лекції «Спілці матерів» про місіонерську роботу в Західному Китаї з чотирнадцятьма слайдами у «чарівному ліхтарі»! Мій юнацький Крикет-клуб: тільки для непитущих! Мої уроки з підготовки до таїнства миропомазання, щомісячні лекції про непорочність у парафіяльному холі, мої бойскаутські вакханалії: Вовченята марширують під Страшне Виття! Господарські поради для парафіяльного вісника: «Поршень від старої авторучки може стати в пригоді як клізма для вашої канарки...»
ЧАРЛІ [співає]: О Ісусе, душі моєї любо-о-ов...
РУДИЙ: [сам до себе]: Чортів лягавий суне! Піднімайтеся з землі, народ. [Татуньо вилізає зі свого пальта.]
55
Немає у Цекуба спадкоємців достойних! (лат., з Горація). Цекубське вино — найкращий сорт вина у стародавній Італії.