Народжений вільним і народжений рабом — ось у чому справжня причина несхожості між батьком і сином. І Маклай це чудово розуміє. Але, співчуваючи в душі пригнобленим расам й усвідомлюючи всю несправедливість насильства над небілими людьми, він ще довго намагатиметься триматися в рамках суто об'єктивного, начебто стороннього спостерігача усього навколишнього.
«Витязь» — у Магеллановій протоці, в чілійському порту Пунта-Аренас.
Користуючись часом стоянки корабля, Маклай робить на конях кілька екскурсій на околицю порту, він цікавиться головним чином рослинним і тваринним світом Патагонії. Але випадок дає йому змогу познайомитися з індіанами — корінними жителями країни. Його розповідь про них цілком «академічна».
«… Під'їжджаючи до колонії, я побачив двох вершників, що їхали по тій же дорозі. Зовнішність їхня мені здалеку видалася якоюсь дивною. Наздогнавши їх, я побачив, що це були патагонці, ціле плем'я яких, як я довідався через півгодини, приїхало провадити обмін.
Порівнявшися з ними, я притримав коня й поїхав поряд. Обидва супутники були закутані в гуанакові шкури й підперезані поверх них поясом. В одного хутро лишало відкритими руки і частину грудей, перехоплюючи туловище під пахвами, у другого шкура сягала аж до горла й була скріплена якоюсь мідною застібкою. Оскільки одіж не мала рукавів, руки було сховано під хутром, а повід коня пропущено у розпірку між поясом і верхньою застібкою. Голову вкривало матово-чорне пряме волосся, яке пасмами спадало на плечі. Над лобом, при самому корінні ішлося, голову перехоплювала кольорова стьожка, на палець завширшки, вона була зав'язана на потилиці й не давала волоссю під час швидкої їзди падати на обличчя.
Риси обличчя, обрамлені чорним волоссям, були різкі, навіть грубі, але лінії їх далеко не відразливі. З-під хутра стирчали голі ноги, просунуті в досить пристойні стремена, зроблені з невеликих паличок з двома зарубками на кінцях. До них був прив'язаний розпущений на стьожки кінець ременя, що тягнувся з трьох боків… Простір був невеликий, бо нижня паличка — коротенька, тож у стремено можна було просунути тільки три пальці. На голій нозі — досить проста шпора, яка, проте, добре справляла своє призначення. Складалася шпора з двох паличок, які а одного боку мали залізне вістря. Палички були пришнуровані ремінцями так, що їх загострені кіпці стриміли з обох боків п'яти.
Мовчки, зрідка позираючи один на одного, ми в'їхали до колонії. На головній вулиці шастали юрби патагонців, деякі були верхи, але більшість стояли, сиділи й лежали біля вікон крамничок.
З'явився губернатор, який, довідавшись про мій приїзд, вийшов мені назустріч. Він сказав, що того дня вранці приїхали чоловік сорок патагонців з жінками й дітьми, і запропонував мені вирушити до них. За нами також ішов Перекладач, індіанин, який говорив і розумів трохи по-іспанському. Губернатор послав по двох чи трьох патагонців, які ще не зійшли з коней. Під'їхали двоє моїх знайомих. Пообіцявши рому, губернатор звелів показати мені, як кидають болас[53], і їзду верхи. Без зайвих слів патагонці згодилися; один став оддалік, за глядача, другий попусків трохи пояс, при цьому гуанакові шкури оголили міцний тулуб, грудна клітка мала досить-таки значні розміри. На перший погляд, могло здатися, що звичайні розміри цього масивного тулуба збільшив жировий шар, та, як виявилося, мускулатура справді була досить розвинена і різко окреслювалась.
Підчепивши свій болас і розпустивши ремені, патагонець уважно оглянув усі кріплення на кінцях і попросив призначити ціль. Відлічивши 45 кроків, я показав на жердину, що підносилася на фут над огорожею. Патагонець мовчки від'їхав ще кроків на 15 далі, схопив болас, підняв його і, двічі чи тричі крутнувши над головою, пустив свій апарат у вказаному напрямку. Свинцеві кулі свистіли, обертаючись навколо свого центра. Запущений болас вертівся мов пласке колесо. Ремені вмить обкрутили запропоновану ціль.
Оскільки вказана жердина на цілий сажень стирчала над землею, то я забажав побачити, як діє болас, коли його скеровують на дуже низькі предмети. І там же встромив у землю коротеньку палицю. Та не встиг відійти, як болас, двічі відрикошетивши, опинився саженів на п'ять далі. Коли його розплутали, то виявилося, що він захопив, окрім поламаної палиці, ще кілька камінців і всяке сміття, зібране по дорозі.
На тому й скінчилася гра через те, що другий патагонець, який непорушно сидів на своєму білому коні, був п'яний як чіп, що не завадило йому міцно триматись у сідлі, а потім від'їхати від нашої групи із своїм товаришем, якому нетерпеливилося і собі набратися до такого самого стану.
53
Правильно — боласи: дві важкі свинцеві кулі, прикріплені до двох кінців скрученого втричі ременя завдовжки приблизно з метр. Індіанці Патагонії, а потім і європейці, що поселилися тут, користувалися боласами для ловіння гуанако, кидаючи їх з великої відстані в задні ноги тварини, в такий спосіб триножачи її, а точніше, просто перебивали ноги. Далі бігти тварина не могла.