У нас є звичай, за яким жінка може називати на ім'я тільки сина. Гадають, що, коли вона вимовить ім'я іншого чоловіка, її почують злі духи й той чоловік помре. Щоб не вмерти, він повинен убити цю жінку. Не хто-небудь, а особисто він, своїми руками.
Так сталося, що дівчина з нашого села назвала на ім'я юнака вароп. Певно, вони таємно десь зустрічались і кохали одне одного. Як звуть воїнів вароп, люди охело не знали, у племен, що ворогують, це велика таємниця. Юнак міг тільки сам сказати своє ім'я дівчині. Того дня він вийшов на річку, стояв біля води й не бачив, що до нього повзе крокодил. Дівчина з нашого берега крикнула йому: «Обережно!» При цьому у неї прохопилось його ім'я. Потім вона кричала: «Убий мене, убий мене, я не хочу, щоб ти вмирав!» На крик збіглися обидва села.
Всі стояли й чекали, що буде далі. Дівчина сама просила вбити її. Вона чинила чесно, як вимагає звичай, тому люди охело не втручались. Староста села вароп дав юнакові лук і стрілу, але цією стрілою хлопець убив не дівчину, а себе. Він теж учинив чесно, як справжній мужчина. Але вмерти все-таки мала дівчина. Втративши воїна, люди вароп зразу оголосили нашому селу війну, знову чесно, за всіма правилами, визначивши один день на підготовку до битви. Їм треба було вбити нашого воїна, смерть мужчини за смерть мужчини. Мир могли укласти тільки при умові, що один з молодих воїнів охело одружиться на тій дівчині й разом з нею погодиться перейти на бік племені вароп. Такого добровольця, звичайно, не знайшлось. Це означало зрадити своє плем'я. Адже наші села завжди ворогували.
У вас у Європі жінку теж називають поріддям диявола. Але ви розумієте під цим зовсім інше. Папуаси в буквальному розумінні вірять, що чоловіка створив добрий дух, а жінка походить навіть не від злого духа, а від змії.
Спершу на землі були тільки чоловіки. Вони спокійно собі жили, ні про що не турбувались. Та ось якось один чоловік, повернувшись із полювання, повісив у хатині свій лук, а сам подався потрошити у дворі добутого казуара[59]. Невдовзі йому захотілося пити, і він знову зайшов до хатини. Дивиться, а навколо його лука обвилась змія. Чоловік спробував скинути її, проте марно, змія з лука не падала. Треба було вбити її, але під рукою у чоловіка не було замашної палиці. Тому він облишив змію, міркуючи, що вона сама сповзе з лука, коли їй набридне висіти на ньому.
Ковтнувши води, пішов посидіти до сусіда. А коли погнувся, глянув — з хатини все сміття кудись поділося, чисто скрізь. Чоловік довго дивувався, потім знову пішов до сусіда. Може, він знає, що все це означає. Проте сусід юго не міг сказати.
І цього разу вдома чоловіка чекало щось незбагненне. Поки він ходив до сусіда, хтось устиг засмажити казуара. Чоловікові лишалося тільки сісти повечеряти. Сидів він у хатині, їв, а змія з лука дивилася на нього й не ворушилась.
Поївши, чоловік удав, що знову збирається йти в село. Але сам нікуди не пішов, а сховався за хатиною, щоб підгледіти, хто це в нього господарює.
Минув якийсь час, і чоловік побачив, як з хатини вийшла молода вродлива дівчина. Розклала багаття і почала пекти сагові коржі. Потім, завваживши чоловіка, хотіла тікати, але чоловік схопив її за руку. Дівчина призналася, що вона та сама змія, яка висіла на луці.
Чоловік попросив дівчину-змію лишитися в нього жити, однак більше ніколи не перетворюватись у змію. Вона погодилась і стала його дружиною.
Від тієї дівчини-змії пішли всі жінки. Всі вони тепер схожі на людей, однак усе-таки це змії. Тому звичай забороняє давати жінкам людські імена. У жінок вони повинні означати що-небудь з довколишньої природи. Тоді добрі духи терпітимуть їх, і чоловіки зможуть мати жінок.
Людське ім'я, яке нічого не означає, може бути тільки у чоловіка. Проте його не можна придумати чи дати хлопчикові довільно, як дали мені в місіонерській школі. Для папуаса ім'я рівнозначне життю, щось дуже дороге. Його можна подарувати або відняти у ворога, можна й купити. Чим більше у чоловіка імен, тим він багатший. Від батька ім'я у спадок переходить до старшого сина. Але у сина вже є своє ім'я, двох імен йому не треба, тому батьківське ім'я він може дати своєму сину, комусь подарувати чи продати. Багато міжплемінних воєн ведеться через чоловічі імена. Вбиваючи ворога, воїн намагається поранити його так, щоб устигнути узнати його ім'я. Воїна, у якого багато імен ворогів, вважають героєм племені.
У прибережних районах Західного Іріану цей звичай поступово починає зникати. Але більша частина нашого острова — важкодоступні гори. Там культ чоловічого імені ще дуже живучий.
Я пам'ятаю причину й іншої війни.
Житель нашого села Янгор одружився з дівчиною Ліну з села Омур-Мана. Ліну двічі народжувала і обидва рази двійню. Перших і других дітей батьки вбили. Так велить звичай. Як правило, народжується одна дитина, і папуаси вважають це нормальним, а двійня — рідкість, тому вона викликає забобонний страх. Чаклуни кажуть тоді, що в черево матері вселився злий дух. Один з близнюків — його дитя. Який саме, визначити ніхто не може, і близнюків убивають. Зразу обох, щоб не помилитись.